...Поки всі спали, Северин дивився на зорі і слухав голоси пустелі. Перед очима спливали кадри тих днів, коли він жив з племенем саваші. Як Шандра вчила його вправлятися з ножем, як вперше взяла з собою на плювання. Згадалася священна ніч Унта Хоа, коли все плем’я співало для Великої Матері. Він добре пам’ятав слова, які вчив спеціально для того, аби тієї ночі співати разом з усіма:

… День всякої ночі і ніч всякого дня –

Та, що була до початку землі, почуй нас!

Ми вітаємо Тебе. Ми славимо Тебе.

Ми співаємо Тобі.

Ти перша і Ти остання, улюблена дружина Вічного Бога.

Ти  чаша молока життя і останній наш подих.

Ми вклоняємося Тобі, о Всесильна!

Твоє ім’я Матір.

Ти плідна і чисельні діти твої.

Ти – безмежне солоне море,

В глибинах якого вічно вирує життя.

Ім’я тобі Мир і ім’я тобі Битва.

Сотворителька світу і велика Руйнівниця –

Ми співаємо Тобі.

О, Тисячоока, ми співаємо Тобі.

В бою Ти меч!

В наших серцях Ти любов!

Приємний Тобі запах здобичі,

Та серце Твоє милосердне.

О Дика! Ти бережеш чистоту води,

Ти бережеш нашу землю.

Ім’я тобі – Берегиня.

О вічно Повна Чашо,

Ти спокій і всякий рух,

Від початку до кінця безкінечності.

Ти всяке світло від першої іскри до останньої.

Ми співаємо тобі.

         Здавалося б, відтоді минуло чимало часу. А Северин пам'ятав все так, ніби то було вчора. І селище, і плем'я, і наука Шандри. Так, це він пам'ятав...