Приречена - візуалізація героїв

Короткий екскурс по головним героям  Приреченої

Шанталь — тендітна ельфійка, приречена жити з тягарем минулого і майбутнього

Шанталь — мов біла квітка серед попелу. Тендітна та свіжа, мов весняний дощ, вона приховує за ніжною красою глибоку внутрішню рану, що ніколи не загоюється. Її довге хвилясте волосся — наче шовк із місячного сяйва, шкіра прозора, майже світиться в темряві, а блакитні очі — глибокі, мов бездонні озера, в яких живе біль, тиша й надія водночас.

Вона не виглядає сильною — але сила її тиха, гнучка, незламна. Це сила того, хто не вмів захищатись, але вижив. Того, хто був зламаний, але не знищений. Того, хто заново навчився довіряти, не вірячи вже в чудеса.

Шанталь — жінка, що носить у серці порожнечу. Колись там було світло, тепер — попіл, у якому навіть не хочеться дихати. Вона затаїла в собі страх до дотиків, до слів, до почуттів, бо її тіло стало полем битви, а душа — руїною. І все ж вона жива. Вона сміється, коли поруч Отра. Вона зніяковіло приймає квіти. Вона торкається дерев і тонко відчуває природу.

Її любов — як весна після довгої зими. Ще крихка, ще непевна, але якщо зацвіте — то розірве каміння.

Вона боїться бути коханою, бо знає, що не зможе відповісти. Але всередині неї живе бажання — бути потрібною, бути щасливою, хоч ненадовго.

І саме це робить її такою справжньою.

Сет Абадан — демон у шкірі спокусника

Сет — наче вогонь, що одночасно гріє й палить. Старший брат імператора, найсильніший демон свого покоління, але й найнепередбачуваніший. Його краса хижа, чоловіча до болю: смуглява шкіра, темне волосся зібране в недбалий пучок, відкритий виріз сорочки, крізь який пробиваються рельєфні м’язи, очі — вічний виклик, повні лукавого вогника і глибоко прихованої печалі.

Жінки для нього — гра, задоволення, яке ніколи не затримується надовго. Але Шанталь... Вона зламала всі його правила. З першого погляду він захотів її — не як трофей, а як щось справжнє, чисте, те, що він боявся зруйнувати. Він вміє сміятися, зачаровувати, ховати рани за дотепами, але поруч із нею стає вразливим. І саме це його лякає найбільше.

Сет — це той, хто сміється голосніше, коли болить. Той, хто дарує квіти замість вибачень. Той, чия одержимість солодша за отруту — і така ж смертельна.

Імператор Ембаріон Абадан — демон із золотими кайданами честі

Ембаріон — спокійний, витриманий, мовчазний — але лише на перший погляд. У його очах живе віковічна мудрість і щось тривожне, майже потойбічне — друге "я", темна сутність, з якою він навчився співіснувати, але яку не зумів остаточно приборкати. Вона дряпається зсередини, особливо коли поруч Шанталь.

Він вихований і стриманий до краю. Ніколи не дозволяє собі надто багато, бо знає, що страх і влада — це тонка лінія, яку не можна перейти. Але саме її він боїться — бо, попри всі заборони, його тягне до цієї ніжної, пораненої ельфійки. І ця тяга — не примха. Вона — вогонь у вежі, яку він роками будував, аби не відчувати.

Він відчуває. І саме це його губить.

Ембаріон — не демон для війни, а демон для любові, якої сам собі не дозволяє. Але яка повільно розтоплює всі його мури. І коли вони впадуть — це змінить усе.

Лейрон — вовча зваба з Північних скель

Лейрон — це не просто перевертень. Він втілення того, чого боїшся і до чого тягне водночас. Уродженець суворих Північних скель, він мовчазний і дикий, немов сам вітер, що виє в ущелинах. Його постать — висока, хижо струнка, його рухи — точні, мов лезо, що завжди знає, куди різати.

В очах Лейрона — глибока прірва, у якій можна втопитись. Він не з тих, хто кричить чи погрожує. Він дивиться мовчки — і тобі хочеться тікати або підкоритися. Його голос глибокий і тихий, але кожне слово в’їдається в шкіру. У його наближенні — первісна загроза, запах крові, вогкості та небезпеки.

Та в його дикості є щось магнетичне. Лейрон міг би бути героєм чи спасителем, якби не був звіром. Але йому не потрібні ані титули, ані схвалення. Він — Лейрон. Син вітру, ночі і вовчого закону. І він бере від життя те що хоче .

 Отра

Вірна, гостра на язик, вчасна у всьому. Служниця та єдина подруга Шантаріель.
Вона — тиха сила поруч із Шанталь. Єдина, хто знає, скільки сліз пролито ночами, скільки страхів ховається за спокійним поглядом пані.
Її любов — тверда і незламна. І якби мала силу, вона б витягла Шанталь з темряви своїми руками.

Граф Рагнарон Кагварк — жорстока одержимість у плоті

Рагнарон — не просто демон, він саме уособлення болю, що ходить на двох ногах. Статний, владний, з пронизливою, хижою зовнішністю : його постать мов витесана з мармуру, рухи стримані, але повні прихованої сили, що в будь-який момент може вибухнути. Волосся темне, очі — чорні, наче згустки ночі, в яких палає пекельне бажання мати те, що йому не належить.

Шанталь стала для нього не просто дружиною — вона стала прокляттям, яке він сам на себе накликав. Його кохання до неї переросло в одержимість, а з нею — у знущання. Він арав її не через жорстокість душі, а через почуття що зводили  його з розуму. Вона була для нього недосяжною, і саме це палило його зсередини — мов кислота, що роз’їдає серце.

Він не міг зрозуміти, чому вона не боїться його так, як усі. Чому не падає до ніг. Чому її очі залишаються порожніми, коли він її торкається. Його любов — це ланцюги, що стискають її душу. Його присутність — буря, яка не вщухає.

Але що, коли ця буря одного дня зруйнує і його самого?

 Лантарініель

Мудрий ,прагматичний та підозріло добрий . У його руках — зцілення, у голосі — заспокоєння.
Напівдроу.  Він не нав’язує себе, але завжди поруч, коли потрібен. І хоча він, здається, стоїть осторонь усіх пристрастей, його присутність — як міцна опора. А спорідненість між расами поневолі викликає у Шанталь довіру . 

Щиро сподіваюсь що вам сподобалось та чекаю на коментарі ))) Хто з героїв для вас зараз найцікавіший ? Можливо саме ваш коментар вплине на цю історію і улюбленого героя стане трошечки більше .