Додано
03.07.25 10:41:32
Чому ми прощаємо вигаданим героям
Чому ми прощаємо вигаданим героям те, чого не прощаємо реальним людям?
Він токсичний — але ми тремтимо від кожної його репліки.
Вона жорстока — але ми зачаровані її силою.
Він маніпулює, зраджує, знищує — а ми все одно хочемо, щоб вона пробачила.
Ми обурюємось у житті — і мовчимо в книгах.
Навпаки — виправдовуємо, шукаємо причини, риємось у дитинстві персонажа, аби зрозуміти його темряву.
Бо у вигаданому ми дозволяємо собі більше.
Бо там безпечно відчувати небезпечне.
То хто для вас був тим героєм, якого ви любили всупереч усьому?
І чи могли б ви пробачити те ж саме людині в реальному житті?
Розкажіть. Мені цікаво, де для вас проходить межа.
Міраж Ночі
63
відслідковують
Інші блоги
Друзі, я знову на зв’язку. Жива, ціла і нарешті з можливістю писати ці слова без ліхтарика й пошуку мобільного інтернету. Хочу щиро вибачитися за таку довгу паузу з продами. Майже п’ять днів я була повністю без світла
Друзі, запрошую вас в свою новинку: Скорочуючи дистанцію Він – холостяк і запеклий бабій, в картину життя якого абсолютно не вписується родина.
Вона – випадково трапилася йому на шляху. Красива, тендітна, ще й
Всім привіт! Хочу поділитися - починаю випускати свою першу книгу "Підпалітні". Це темне фентезі про двох центроподібних істот, які живуть у рабстві. Житняк та Лісна мріють про свободу, але їхнє життя - постійна боротьба
Важко хоронити друзів. Важко хоронити батьків. А ще важче після цього намагатись хоч чомусь радіти... Найкраще, мабуть, просто щось робити. Для когось. Або хоч для себе. І цьому дуже допоможе творчість. Хай це буде щось смішне.
Вітаю ✨ Гадаю, в кожного є сни, які запам’ятовуються й залишаються в пам’яті як частинка життя. Іноді так хочеться поділитися враженнями від побаченого — ніби порекомендувати фільм чи книгу. Але приходить усвідомлення:
4 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиНапевно, коли все подано крізь романтизовану призму, то навіть крихта любові від персонажа з темними сторонами здається чимось ВАУ, і на все інше забивається. Хоч я й не фанат поганців — я фанат романтизації трагічності (у мене свій бзик)...
Я не прощаю.
Була спроба зробити романтичного кілера-аб'юзера, але не вийшло. Те, що неприпустиме у житті, не можу романтизувати у книжках.
Як і ритися в дитинстві/пубертаті сорокарічного лося, що отримав тяжку травму на все життя, бо в 18 його дівчина кинула, не цікаво.
Це мене сильно обмежує в сюжетах/характерах і я намагаюсь це змінити. Інакше мені ніколи не написати свого Теона Ґренджоя чи неймовірно прекрасного, найщемкішого і найогиднішого Зана дан Ґлокту.
Можливо, у фентезі це зробити легше, ніж в СЛР.
Між вигадкою і реальністю величезна прірва. Головні герої, які живуть у ваших, та інших історіях лише намагаються її зменшити.
:))) Я не люблю ,,поганців''. Мої герої при добрій перевірці виявляються ,,світлячками''. В житті теж не схильна романтизувати різних ,,хуліганів''. Мій типаж характеру - Рафал Вільчур із фільму ,,Знахар''. Тихо без пафосу живуть і роблять світ добрішим і красивішим. А в житті, багато чого прощаю, АЛЕ не забуваю (◠‿◕)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати