Додано
03.07.25 10:41:32
Чому ми прощаємо вигаданим героям
Чому ми прощаємо вигаданим героям те, чого не прощаємо реальним людям?
Він токсичний — але ми тремтимо від кожної його репліки.
Вона жорстока — але ми зачаровані її силою.
Він маніпулює, зраджує, знищує — а ми все одно хочемо, щоб вона пробачила.
Ми обурюємось у житті — і мовчимо в книгах.
Навпаки — виправдовуємо, шукаємо причини, риємось у дитинстві персонажа, аби зрозуміти його темряву.
Бо у вигаданому ми дозволяємо собі більше.
Бо там безпечно відчувати небезпечне.
То хто для вас був тим героєм, якого ви любили всупереч усьому?
І чи могли б ви пробачити те ж саме людині в реальному житті?
Розкажіть. Мені цікаво, де для вас проходить межа.
Міраж Ночі
88
відслідковують
Інші блоги
Вітаю, любі читачки і читачі! Ви вже бачили? Роман «Куди веде серце» завершений і доступний для купівлі! Раніше я вам пропонувала подивитися візуалізації до глав, ось вони. Я доповнила їх, тож на картинках ще більше
Друзі, на Букнет стартував новий літературний конкурс для комерційних авторів, які вміють створювати історії з тією самою іскрою між героями, від якої неможливо відірватися - "Максимум хімії". Це конкурс для романтичних,
Я закохалась у власного персонажа. Артем Савчук з'явився в моїй голові кілька місяців тому і відтоді не дає спокою. Мовчазний, жорсткий, колишній військовий. Той тип чоловіка, що займає простір одним своїм існуванням
Спонтанна думка – напишу зараз малесеньку динамічну книжечку за пару місяців і закрию свій гештальт. Але насправді виявилось, що чим довше ти пишеш – тим більше додається розділів, тим вони самі стають наповненішими.
Чому автори на Букнеті та аналогічних платформах масово пишуть любовні сцени так, наче заповнюють поліцейський протокол обшуку чи інструкцію з експлуатації? 1. Текстовий конвеєр та рабство перед алгоритмом Автори, які
4 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиНапевно, коли все подано крізь романтизовану призму, то навіть крихта любові від персонажа з темними сторонами здається чимось ВАУ, і на все інше забивається. Хоч я й не фанат поганців — я фанат романтизації трагічності (у мене свій бзик)...
Я не прощаю.
Була спроба зробити романтичного кілера-аб'юзера, але не вийшло. Те, що неприпустиме у житті, не можу романтизувати у книжках.
Як і ритися в дитинстві/пубертаті сорокарічного лося, що отримав тяжку травму на все життя, бо в 18 його дівчина кинула, не цікаво.
Це мене сильно обмежує в сюжетах/характерах і я намагаюсь це змінити. Інакше мені ніколи не написати свого Теона Ґренджоя чи неймовірно прекрасного, найщемкішого і найогиднішого Зана дан Ґлокту.
Можливо, у фентезі це зробити легше, ніж в СЛР.
Між вигадкою і реальністю величезна прірва. Головні герої, які живуть у ваших, та інших історіях лише намагаються її зменшити.
:))) Я не люблю ,,поганців''. Мої герої при добрій перевірці виявляються ,,світлячками''. В житті теж не схильна романтизувати різних ,,хуліганів''. Мій типаж характеру - Рафал Вільчур із фільму ,,Знахар''. Тихо без пафосу живуть і роблять світ добрішим і красивішим. А в житті, багато чого прощаю, АЛЕ не забуваю (◠‿◕)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати