Він боявся її мовчання більше, ніж крику.
Бо мовчки вона ламала.
Спокійно. Без поспіху. Без жалю.

Вона не питала, чи йому зручно.
Вона просто розкладала його життя на частини — і збирала по-своєму.
Ніби чоловік — це не людина, а матеріал, з якого можна створити щось варте уваги.

А він…
Він ішов за нею, бо не міг не йти.
Бо вперше у житті відчував не жалість — а мету.
Навіть якщо вона — його кінець.

Це не роман про любов. Це роман про тих, хто вижив у темряві… і навчився керувати нею.

? «В обіймах влади» — читай на Booknet:
https://booknet.ua/book/v-obimah-vladi-b435838