Захар Богданович з'являється в коридорі, як темна хмара перед грозою — неминучий і загрозливий.

На ньому темно-синій костюм, який, здається, коштує як моя місячна оренда, біла сорочка і синя краватка. Волосся ідеально укладене, підборіддя гладко виголене. Ідеальний, бездоганний, холодний.

Він проходить повз мій стіл, ковзаючи по мені байдужим поглядом, і я ледь стримую полегшене зітхання. Може, сьогодні мені пощастить, і він просто пройде мимо, не помітивши жодного недоліку...

Але Себастіанський раптово зупиняється біля своїх дверей. Мої пальці завмирають над клавіатурою. Він повільно повертається, і я фізично відчуваю, як температура в приміщенні опускається на кілька градусів.

— Що це на тобі вдягнено? — його страхітливий бас розрізає повітря, як сокира.