Це не завжди відбувається з планом у блокноті й чіткою біографією.

Іноді герой приходить… як тінь у сні. Чиєсь ім’я шепоче вітер. Чиєсь очі дивляться крізь рядки ще не написаної сцени.

Я не створюю героїв — я їх знаходжу. Вони вже десь є. Іноді дуже вперті, іноді мовчазні. Хтось одразу каже: «Я тут, пиши мене», а хтось дозволяє доторкнутися лише після п’ятого переписаного абзацу.

Іноді вони зліплені з випадкової фрази, яку я почула в маршрутці. Інколи — з болю, що не встиг вилитись у сльозу. А буває, я просто ставлю собі запитання: "А що, як людина з даром зцілення втратила все, що хотіла врятувати?" — і от, вже народжується героїня.

Я прислухаюсь до внутрішніх голосів — вони ведуть. І кожен герой — це частинка мене. Частинка того, ким я була, ким боюсь стати, або ким таємно мрію бути. Іноді вони стають друзями. А іноді — дзеркалами.

А для тебе — вони стають кимось більшим. Тими, через кого народжується історія.

Зі світлом між рядками, Ваша Лірія Маєр.