Коротко про те, як я створюю фентезі №2!)

 Якщо хтось думав, що це буде знову опис якогось вихідного, з божевільними фрагментами з мого монологу, то маю зазначити, що тут все набагато, (НУ ПРЯМ НАБАГАТО!), гірше!)

А все починалось з повідомленням мого друга про те, що це було смішно (Ага, ти таки сидиш на букнет! Я тебе спіймав!). Отже після тієї божевільні, я вирішив зробити щось геніальне:

"Мабуть, з таким божевіллям таки напишу книгу про те, як пишу книгу."
Мета всесвіту досягнута!)

І того, зустрічайте:

Як я створюю Фентезі х2.0

…або як вижити в світі, де дракони – це ще не найстрашніше.

Пролог. Я хотів просто написати історію…

Починалося все мирно!) Я сидів, дивився на курсор у Word і думав:

“Зараз сяду, напишу нормальне епічне фентезі. Без шизи, без ельфів з TikTok, без темного лорда, який любить домашню випічку.”

На третій день я придумав расу жаболюдей, які поклоняються святій калюжі й вважають мандарини джерелом магії.

Так з’явився мій перший світ!)

Розділ I. Світобудова (або як я створив 6 континентів і забув, де живе герой)

Карта світу?) Малював.
На серветці. Кривою ручкою.
Виглядає як курка, яка бігла по багнюці!)
Назви земель — серйозні, пафосні:

• Тір'Анассіл

• Каркон-Дол

• Річка СтрумКопець

Останню придумав випадково. Але тепер це священна річка, і місцеві читають їй вірші.
(І не смійтесь!) У моєму світі — це поважна географічна одиниця!)

Розділ II. Герої, які живуть своїм життям (і я їм уже не потрібен)

Спочатку я створюю героя.
У нього сумна доля, тяжке минуле і місія врятувати світ.
Але потім він каже:

“А може, я не хочу рятувати світ? Може, я хочу відкрити трактир на кордоні й варити суп?”

Я намагаюсь переконати його вийти в подорож.
Він — іде в ліс по гриби!)

Із антагоністом ще гірше.
Я хотів зробити його темним, страшним, символом зла.
А він сів на підвіконня і почав писати вірші про самотність.
І заводити котів. Вісім котів!)

Розділ III. Магічна система, яку я сам не розумію

Я хотів бути оригінальним.
Придумав магію, яка базується на сезонних змінах настрою персонажа, фазах місяця і кількості з’їдених пиріжків.

Тепер сцена бою виглядає так:

“Сонце в зеніті. Настрій трохи дратівливий. Герой їв два пиріжки з капустою. Значить, може викликати вогняний шар, але тільки один, і тільки якщо перед цим образив ворога вербально.”

Навіть не жартую. Я робив таблицю!)

Розділ IV. Мова, діалоги і куди поділась логіка

У моєму фентезі герої говорять або занадто піднесено, або як таксисти з району.

“Смерть чекає на тебе, син тіней.”
— “Та не сіпайся, Васю. Ми ще навіть до таверни не дійшли.”

Я намагався зробити свою мову оригінальною.
Створив 30 слів. Тепер не можу згадати жодного.
Коли герой каже: “Фраг’нур кхалі ті ван’хай!”, я сам не знаю, це погроза чи привітання.

Розділ V. Я і реальність (спойлер: ми не зустрічаємося)

У реальному житті:
— “Чому немає нової глави?”
— “Коли буде продовження?”
— “Де роман, який ти обіцяв ще минулої весни?”

А я тим часом:

• редагую діалог із жаболюдьми;

• вигадую, як герой рятується, коли його вкусила літаюча собака (Ах, точно! Грифон!);

• і вирішую, чи варто вбивати персонажа, який мені більше подобається, ніж реальні люди.

Епілог. Що з цього всього?

Фентезі — це більше, ніж жанр.
Це терапія, втеча, магія, і повний двіж з жабами, демонами і драконами, які не вміють літати, але прекрасно готують борщ.

Я створюю фентезі не тому, що це легко.
А тому, що мій мозок не дозволяє створювати щось нормальне.

І, знаєте що? Мені подобається.

Дякую за увагу!)