А мізинчик я таки отримала! Оцініть, як все було

Вітаю, любі друзі!

Памʼятаєте, як я скаржилась на нечемного колегу, що замість відгуку на бартер заблокував мене в інсті?

Так ось, отримала сьогодні повідомлення від нього з поясненнями, що його акаунт був заблокований системой за порушення не вдавалась чого саме. Але начебто таке буває. Наразі він працює з командою над відновленням доступу. А мою книжку читає уважно, обмірковує, відповідально ставиться  до умови співпраці, яку дуже цінує. І як тільтки доступ відновиться, опуьлікує відгук. 

Не буду ніяк коментувати, бо я персона підозріла та недовірлива, тривожна, можна сказати. Вірю тому, що тримаю в руках. Але як би там не було - квапитися не буду. Добре, що обізвався. Ще краще, що я не счинила великий галас. Це встигну ще за потребою. Але оскільки деякий час сумно мені було, дуже сумно та тужливо, пальчика я таки відрізала.

І ось свіженький уривок з "Кричи,якщо хочеш. Голос розуму", те саме, чого ще ніхто не читав, крім нас з редактором, але що неодмінно буде у друкованій версії. Коли саме, не знаю, це заключна частина, тому і ділюся. Щоб веселіше чекати було.

"Зосереджено хмурячись, красуня, натягла одну рукавичку, незграбно допомагаючи собі загіпсованою рукою. Скосилася ображено на свою жертву - адже він зрозумів, що він жертва і вона мучити його прийшла. Це лише початок. Садистка хвора. Відразу було видно, що вони обоє збоченці, парочка неформалів мільйонерів. 

- Бачиш, як багато в мене втрат, - сумно сказала вона і показала скалічену руку. – Це не лише війна. І не лише архів. Це через тебе. Я втратила щось, без чого тепер не зовсім я! - уклала вона. І розчепірила пальці в зеленій гумці. Потім стиснула в кулак, перевіряючи еластичність. – Там залишилася та частина, що є всередині кожного з нас, яка відповідає за все людське! – повідомила дівчина, нахилившись до нього. Огорнула ароматом своїх чаклунських шикарних парфумів, ненавистю своїх гарних, чистих таких, як морська вода на сонці, очей. – За співчуття. За жалість. І доброту. В мене цього більше немає. Але... Є ти! 

І вона сліпуче посміхнулася. А він мало не заплакав. Тому що зрозумів наступну річ - мучитимуть його довго та жорстоко. Вона про це й повідомила. 

– Пальчик? Чи вушко? - замислено прикусила дівчина пухку губку. - Що мені взяти на згадку? Захаре! Якщо я відріжу йому палець на руці чи нозі, він зможе піти на фронт? Ти, до речі, знаєш, що ти йдеш на фронт? Це питання вирішене. Коли я піду, тебе зберуть по шматочках і відправлять у найгарячішу точку. – повідомила вона з янгольською усмішкою. - Я особисто складу тобі посаг, шкарпетки з трусиками, і рукавиці додам. Тільки ось… Який пальчик?

- Без пальця на нозі він не зможе нормально ходити кілька тижнів, - відповів Захар безликим голосом. - А без пальця на руці натискати на гашетку чи курок. Можна звикнути, натренуватися, але це час, а він – сопля. Відправлять у запас чи на больничку. 

- Тоді вушко, вирішено! - зраділа красуня-садистка. – Дай ніж!

І повз очі його цього разу проплив кортик із широким блискучим лезом довжиною так у долоню. На лезі було щось вигравірувано, але він не зміг прочитати - очі йому заливав чи то піт, чи кров - вона подряпала і розбила йому все обличчя. 

Але він не встиг про це як слід подумати, як і про загрозу гарячої точки. Ривком роботип скинув його з табурету і поклав на стіл, головою на бік, притиснув та придавив так, що скільки він не брикався, вивільнитися не міг. 

- Зафіксувати його, щоб не смикався?

– Не треба. А що, якщо тоді йому не боляче буде. 

– Буде. Хочу зауважити, якщо ви ніколи не різали вуха, йому буде не просто боляче, а дуже боляче. З одного удару у вас не вийде без практики, – монотонно цідив чувак із безбарвними, неживими очима. - Він дуже голосно закричить, коли почнете хрящ пиляти. Ще побіжить багато крові. Чи готові?

– Що порадиш? – із сумнівом запитала та у відповідь. Відтягла його вухо. – Воно огидне і брудне, бридко навіть у рукавичках триматися…

- Поставимо лоток для льоду, щоб стіл не псувати, я зараз заткну йому рота і спробуйте відтягнути та одним сильним ударом, всю вагу на кисть і ніж, одним кидком.

– Ви психи!… – загомонів він перелякано, а потім сталося майже одночасно кілька речей..."

Навіть не буду нічого додавати. Ваша черга))))

З любовʼю, Єва