Зараз я сама на цьому етапі, тому вирішила поділитися. Моя нова книга майже дописана. І знаєте що? Натхнення майже зникає…

По-перше, я її пишу вже досить довго. Це буде найбільша за обсягом книга з усіх моїх. І, чесно кажучи, мені вже трохи набридає. Я й не уявляю, як є автори, які можуть сидіти над одним романом по кілька місяців, не втомлюючись. Хоча, можливо, у них усе так само, як у мене: вони просто беруть паузу, дають собі відпочити, переосмислюють усе — і повертаються до тексту з новими ідеями.

Я помітила, що на початку писати завжди легше. Сторінка за сторінкою народжується ніби сама по собі. А ось коли підходиш до фіналу — починається затягування. Можеш не писати тижнями.

Але я зрозуміла одну важливу річ: не можна себе ламати. Якщо не хочеш писати — це нормально. Це не означає, що ти лінивий чи кидаєш справу. Просто потрібно дати собі час. Бо якщо через силу змушувати себе дописувати — результат буде штучним. І книжка втратить щирість і емоції.

Тому мій рецепт простий: дозволити собі паузу. Не мучити себе, не ставити ультиматуми. Натхнення обов’язково повертається. А з ним — справжній текст, який хочеться читати.