Новинка вже на сайті

Привіт, мої любі читачі ❤️

Чудова новина! На сайті вже є моя новинка “Сімʼя з випробувальним терміном” ❤️❤️❤️

Уривок з книги:

— Ви чекаєте на когось?

— Так. На щастя. Але воно, як завжди, запізнюється…

Бармен завмирає з пляшкою в руці, а тоді дивиться на мене й замість холодного чаю, який попросила, подає барвистий коктейль з соломинкою.

— Для гарного настрою.

Я не планувала, але так навіть краще. У мене три години свободи, коктейль у руці й втома рівня “на межі”.

Знемога напирає на плечі, схиляючи все ближче до барної стійки, але я вперше за рік вибралася кудись, доки мама сидить із Емілі, тож — дзуськи!

— Тут вільно?

Незнайомий чоловік посуває стілець поряд. Симпатичний, але я не налаштована на знайомства, тому байдуже знизую плечем.

— Чай з льодом, — буркає незнайомець.

Я подумки зробила ставку на напій, тому голосно гигочу. Чоловік одразу ж повертається до мене з незворушним виразом обличчя.

— Що? — запитує прямо.

— Просто смішинка в око попала. Так каже моя чотирирічна донька.

Сусід киває і проводить долонею по коротко підстриженому каштановому волоссю. Небагатослівно, але дуже красномовно…

Я підношу келих й втягую в себе солодкий аромат з гіркими нотками.

— Чим пахне? — несподівано запитує чоловік.

Відчуваю, як ковзає обличчям чужий погляд і раптом жаром обпалює щоки.

— Швидкоплинною свободою з підкресленими нотками вранішнього похмілля.

— А мій?

Сусід протягує свій келих. Нахиляюся трохи вперед. У носі крутить пряний запах з нотками деревини й вишні.

— Самотністю, — виношу вердикт і підводжу очі.

Чужий погляд так раптово прострілює у самісіньке серце, що все тіло відгукується сліпучим спалахом. Несподівано…

— Моя донька сьогодні влаштувала в садочку справжнісінький переворот. Кота з живого куточка офіційно визнали заручником, — промовляю, аби порушити тишу, що бринить між нами двома, як жива.

Незнайомець хмикає, і кутик його губ підіймається в кривуватій посмішці.

— Мені сьогодні трубку обірвала няня. Син спочатку відмовився вмиватися, бо чистити зуби пастою “проти природи”. А тоді зібрався на прогулянку в піжамі, бо йому так зручно.

— І що ви зробили?

— Вимкнув телефон…

Після довгого зітхання розумію: він вимкнув його лише в уяві.

Я завжди теж так роблю. У думках йду собі, махаючи руцьою вередливій Емілі посеред магазину, а насправді підіймаю малу на руки й пробую домовлятися.

— А скільки вашому?

— Платону п’ять.

Киваю, уявляючи собі маленького милого хлопчика з ластовинням на носі й каштановим волоссям, як у татка. Симпатія до чоловіка підкрадається непомітно й тихенько пригрівається на грудях.

— Емілі весь тиждень хворіла, а сьогодні звернулася до мене — “жінко добра” — й сказала, що я виглядаю як зомбі. А тому вона покличе бабусю й відпустить мене “погуляти”.

— Платон за рік відлякав уже четверту няню. Каже, що його турбує “екзистенційна криза”.

— І де він набирався таких слів?

— У старшої сестри Єви. Їй тринадцять, і вона вже загрузла в тій кризі по вуха.

Чоловік схиляє голову над напоєм, а я відчуваю тепло тіла поряд, коли моя нога випадково зачіпає ногу сусіда, і все намагаюся пригадати, коли востаннє… Навіть полічити не можу. Не на пальцях же рахувати!

Зазирайте на вогник “Сімʼя з випробувальним терміном”!

Також, по традиції, пропоную вам дружбу в мережі. Більше розіграшів, інформації від автора й щирих розмов ❤️

ТікТок

Інстаграм

Фейсбук

Телеграм