Був момент у моєму житті, коли все стало тихо. Не тому, що світ навколо заспокоївся, а тому, що я нарешті почала слухати себе. Я почала по-справжньому відчувати – відчувати, що потрібно моєму тілу, чого я насправді хочу і що взагалі не моє.

Знайти себе — це, мабуть, одна з найважливіших подорожей, яку можна здійснити. І щойно починаєш розуміти, хто ти є — не лише розумом, а й серцем і нутром — перед тобою починає відкриватися шлях. Не план, а відчуття. І цього достатньо.

Звісно, через це я втратила деяких людей. Я залишала ситуації. Місця. Навіть країни. Але це не означає, що я егоїстка. Це означає, що я навчилася бути на своєму боці. Ті, хто йде, бо я чесна із собою, ніколи й не мали залишатися. А ті, хто залишився — залишилися по-справжньому.

Інколи люди кажуть: «Від себе не втечеш». А я усміхаюся. Бо знаю — я не тікаю. Я беру себе з собою. І мені подобається брати себе з собою. Куди б я не йшла. Бо мені подобається бути собою.

І ще щось я зрозуміла: не варто сприймати речі надто особисто. Коли хтось щось каже — він говорить лише зі свого світу. Можливо, він ще не знайшов свій шлях. Можливо, він досі боїться зробити перший крок. А я? А я вже йду. Тож можеш бути зі своїм миром.