Привіт, друзі) сьогодні о 20.00 буде опублікований новий розділ книги ПОДИХ 2.

Мої очі привикли до темряви і тепер я можу  роздивитися його емоції. Тільки... Їх там немає. Таке враження, ніби він мене чекав.

• Думаєш, буду просити вибачення? – чи то кривиться чи то посміхається.

Зараз він мені нагадує джокера. Безумство в його темних, як сама ніч, очах настільки холодне, що моя шкіра вкривається сирітками. Я більше навіть не ображаюся. Мені його жаль.

• Ні.

Тишина тут настільки густа, що наші слова застигають у повітрі. Здається, їх навіть можна торкнутися. Шершаві, як наждачний папір. Тверді. Важкі.

• Хотіла подивитися тобі у вічі.
• Подивилася?

Там ні краплі каяття. Його спокій дратує. Під язиком відчувається кислота і я мушу глибоко вдихнути аби мати силу продовжити цю розмову.

• Думаєш, що зробив мені гірше?

Він нахиляє голову змушуючи витримувати його гострий погляд. Мене аж коле десь під ребрами. Та я продовжую не відводячи очей.