"Клуб підбитого катафалка". Рецензія

Перше, що можна сказати про твір Кайли Броді-Тернер «Клуб підбитого катафалка» https://booknet.ua/book/klub-pdbitogo-katafalka-b437652 , це те, що в нього до біса оригінальна назва. Саме назва була для мене причиною вибору твору в марафоні https://booknet.ua/blogs/post/363457. Я подивилася на жанр і теги вже потім, як прочитала твір. Вибір жанру «наукова фантастика», вірогідно був пов’язаний з піджанром Літ-РПГ, якого на цій платформі не зазначено. Проте асоціювати твір з проходженням гри можна тільки за схемою подачі тексту: герої потрапляють в симуляцію на початку твору і виходять з неї в кінці. По суті це психологічна драма.

Автор проводить героїв через квест адаптивної симуляції свідомості. Симуляція витягує із свідомості найболючіші переживання: втрату близьких, страхи, нереалізовані бажання, дає можливість пережити їх знову, відчути біль, але при цьому надає психологічну допомогу. У кожного з героїв змінюється фінал і кожен знаходить мотивацію жити далі.

Як на мене найкраще ідею твору передають слова автора «біль не зникає, якщо його не відчувати, він просто стає на паузу». Нам показують, що травмуюча подія в житті кожного героя має віддалені наслідки. Лів намагається бути найкращою, бо так хотіли її батьки. Скарлет маючи травмуючий досвід стосунків між батьками, агресією і грубістю всіх тримає на дистанції від себе. Патрику і Адаму пам’ять про минулі стосунки, що закінчилися трагічно, заважає формувати нові. Аарона втрата сестри і друга також вимусила усамітнитися і відгородитися стіною від інших. Спочатку герої не можуть знайти порозуміння один з одним, але спільні випробування і взаємодопомога їх зближує і робить однією командою - клубом підбитого катафалку. «Підбиті життям» молоді люди опиняються у символічному катафалку, але повинні були всі вийти з нього живими. У зв’язку з чим не можу погодитись, що одного з них треба було відправляти на самопожертву.

Самопожертва додає, звичайно, додаткового емоційного забарвлення, але ж твір і без того багатий на емоції. До того ж ідея твору не в самопожертві, а у взаємодопомозі. Читач зробить висновки, що взаємодопомога не всіх може спасти.

Червоною ниткою через твір проходить гіперболізоване відчуття провини героїв. Саме воно всім їм заважає нормально формувати стосунки. Що ж робити? Простих рішень немає. Нам не пропонують повернутися і все виправити, бо жодна симуляція не поверне рідних в житті. Нам пропонують вибачитися перед ними і прийняти втрату. Автору респект за таке мудре рішення.

Більше за всіх я пройнялася історією Скарлет. Якщо в інших героїв проблеми на поверхні – вони гарно прописані, але подані, як то кажуть, «в лоб», то стосунки Скарлет з батьком описані доволі тонко, в напівтонах. В них немає абсолютної неправоти, але є життєві непорозуміння. Якби можна було віртуальною лопатою подолати бар’єри непорозуміння… Але Скарлет долає їх саме так) Можливо, треба прикласти іноді фізичне зусилля, примусити себе зробити перший крок на зустріч?

Роздуми про ярлики, які ми вішаємо один на одного, цікаві, але дані герої, як на мене, не носять ярликів. Їх такими зробили в когось дитячі, в когось пізніші психологічні травми.

Цікаво, що у творі проглядається ще одна сучасна проблема, що не пов’язана з психологічною складовою. В сучасних компаніях, що мають справу з електронним контентом, співробітники не спілкуються один з одним. Більш того, навіть при роботі над одним проектом, вони можуть не мати загального уявлення про проект, виконуючи окремі його фрагменти. Нам показують, до чого це може привести.

Психологічна складова вимусила мене проковтнути твір за один присест, але без претензій не обійшлося. Не розумію, навіщо для реалізації представленої вище ідеї було з самого початку вводити, що із п’яти вийде четверо. І ще більше не розумію мотиви власників корпорації вбивати одного із своїх найкращих працівників. Якщо б вони захотіли покращити психологічний стан свої працівників, щоб підвищити продуктивність роботи, то так – насильно відправити у віртуальний простір його творців, щоб вони знайшли спільну мову і на виході працювали командою, така мета прийнятна. За насилля їм можна було б відплатити. Але завідомо йти на проблеми з законом, адже зрозуміло, що загинув співробітник саме під час квесту,  заради перевірки технічних моментів, спорядження, програмного забезпечення, вкрай нераціонально і не вигідно.

Але автору видніше, для чого було зроблене саме так)

Загалом, читачеві буде над чим подумати під час проходження цього квесту.

Дякую!