Щойно я завершила свій перший роман «Оберіг для мене» і тепер повільно видихаю✌️. Мабуть, маю відчувати якійсь емоції, але поки не відчуваю нічого. Ні, ну є задоволення від якісно зробленої роботи, але аж такого захвату немає.
Мабуть, я трошки шокована все ж таки☺️.
Цікаво, а як у інших це відбувається? Що ви відчуваєте, коли публікуєте останню главу?
9 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВідчуваю себе в "О, слава богу, нарешті допер цю книгу, тепер лишилося ще 15842 плани книг, які були створені з одного речення, що прилетіло мені в голову, поки посуд мив" стані, особливо після того, як книгу писав, тільки задля 1 сцени, яка конче мала бути новою книгою!)
Яке гарне запитання) Спочатку я просто «горю» від кількості ідей у голові і бажанні якомога швидше їх записати. А коли розумію, що книга підходить до свого логічного завершення, стає сумно. Адже за той проміжок часу, я встигаю привʼязатися до своїх героїв, немов вони не вигадані, а справжні люди.
Коли публікую останній розділ я відчуваю лише сум і спустошення. Всі емоції вже пройдені в процесі написання імвкладені в книгу.
А я відчуваю спустошення..))
Romul Sheridan, Тоді ок ♥️
Вітаю! Я не авторка, але дуже чекала останню главу та епілог! На одному диханні! Чудовий роман
Інна Юрєва, А я й не здогадувалася, що хтось чекає! Дякую, що чекали і дякую за ваші враження!
Задоволення від завершеного шедевру. А потім -- обдумування, про що буде наступна книга)
Сергій Брандт, О, у вас детективи! Це рідкість тут. Приємно познайомитися♥️
Кайф! Відчуваю кайф! І вас вітаю))))
Чарівна Мрія, Прийшло й мені нарешті)) Дякую♥️
Мені навпаки сумно
Олесь Король, ♥️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати