Відгук про "Гру в покору" в марафоні Н.Савінової

Відгук про книгу "Гра в покору" світлої Чарівна мрія в межах марафону Наталі Савінової
Це моє вперше! Тож наперед прошу пробачити за все. Взагалі за все.

Як бачите, я не шукала важких шляхів і вибрала легку книжку. Легку в тому плані, що вона мала бути гарною.
І — сюрприз! — вона гарна!
На цьому я завершую свою рецензію, читайте, підписуйтесь, вподобуйте...

Або ні)))
В рецензії я не вмію, а відгук напишу. Зауважу, що поки що прочитала лише 3 розділи.

Я вже починала читати книжки Чарівної мрії і знаю, що авторка — філологиня, тож стиль мав бути бездоганний за замовчуванням, і не мені з моїм технарським носом туди ото. Такий текст приємно і трохи заздрісно читати.

У пролозі ми одразу знайомимось — особисто і з діалогу  — з розташуванням основних фігур на шахівниці.
Лорд-командор Рейн (Чорний Барс), що плекає давню помсту, його радник і не тільки Таль, антагоніст Безликий і Леді Мара, яка не надто краща за Чуму, судячи з першої ж розмови. Її взагалі називають Кривавою Королевою, у неї повно ручних головорізів, і вона мені вже подобається. І Рейну теж, принаймні в одному аспекті. Талю не подобається, і його теж можна зрозуміти.

Це я так вже у першій половині прологу думаю! Ще  нічого не відбувається в цей момент.

А тоді вона з'явилась власною персоною. Леді Мара знесла башку навіть мені, аж так, що коли вона заскочила на стіл, я подумала, що вона заскочила на Лорда-командора. От так прочиталось.
Та не дуже я й помилилась, лише трохи перегнала події.

В першій главі вони продовжили свою... розмову, вже наодинці. Ви коли-небудь думали, яка може бути прелюдія, якщо учасники запхані у броню?.

Якщо ви думаєте, що все знаєте про смертельну битву хижаків, у якій жоден не поступиться, то передумаєте. Таких 18+ ви ще не бачили.

Я прочитала й далі. Дуже шкода, що не можна спойлерити! Тому взагалі не можу казати, що було далі, от ніяк. Дізнайтеся!

Я зумисно шукала, до чого придертись. Єдине, на мій власний смак — на початку прологу краще менше описувати зовнішність і мікродії. Так, у "Грі в покору" то не порожні символи, вони ніби ненароком розповідають про людей, події, сетинг. Але можна перенести це на потім. Саме в пролозі, тільки в перших абзацах.
Це навіть не зауваження, а дуже суб'єктивний погляд.

Категорично рекомендую любителям фентезі, псевдоісторичних книг, а особливо — сильних персонажів обох статей, протистояння і пристрасті до смерті і справжніх ворогів коханців.

І ви тільки подивіться на цю красу: