Невже Ігор на шляху до правди? Продовження

Доброго вечора, шановні читачі і автори Букнет) 

Ділюсь новим розділом своєї книги. В новій главі Ігор робить дуже важливий крок. Тільки от, куди він його приведе? 

Клініка репродуктології виглядає так само, як я її пам’ятаю – білі стіни, скляні двері, холодне світло ламп, що б’є в очі. Адміністратор, молода дівчина зі втомленим, але на диво привітним поглядом, дивиться на мене, коли я називаю своє ім’я і пояснюю, чому прийшов. Вона киває, щось клацає на комп’ютері, а потім просить зачекати. Сідаю в шкіряне крісло, і моє серце калатає так сильно, що я чую його в скронях. Чекання тягнеться вічність, і я відчуваю, як піт змочує мої долоні, хоча в приміщенні прохолодно.  

Нарешті до мене виходить лікар – вишукана літня жінка з суворим, трішки стомленим обличчям і окулярами, що сповзли на кінчик носа. Вона тримає в руках папку, і я бачу, як пальці перегортають сторінки. 

– Пане Ігоре, ходімо в мій кабінет – не запрошує, а наказує вона і я мовчки йду за нею.  

– Пане Ігоре, – продовжує вже в кабінеті, і її голос звучить спокійно, але в ньому є щось, що змушує напружитися. – Ваш матеріал здавався для аналізу і подальшого збереження, але не використовувався. Ми не проводили жодних процедур із вашим зразком. Матеріал для аналізів був знищений після завершення терміну зберігання, як зазначено в договорі. А інша порція – заморожена – і чекає вашого рішення. До речі, по ній зберігання оплачено до 2028 року. Ви приїхали продовжити? 

Я завмираю.

Її слова доходять до мене повільно, ніби крізь товщу води.

Не використовувався.

Знищено.

Я відчуваю, як усе в мені стискається, як повітря виходить із легень. Ангеліна брехала? Вона не вагітна від мене? Або, якщо вона вагітна, то ця дитина – не моя. Я дивлюся на лікаря, і її обличчя розпливається перед моїми очима.  

– Ви впевнені? – мій голос хрипкий, ледь чутний.  

Детальніше - у продочці, завітайте. 

Приємних вражень і тихого вечора! І підписуйтесь на сторінку автора туть ) Планую скоро візуал героїв ) 
 

До книги