Знижка ще кілька годин! На книгу "Дружина"

Вітаю, мої любі читачі!

ВІН ВИКРАВ ЇЇ ШЛЮБ. А ВОНА - ЙОГО СЕРЦЕ. 

-15% тільки зараз!

Ця історія не про покору. Вона — про зіткнення характерів, де пристрасть палає не замість гідності, а поруч із нею.

Для тих, хто втомився від штампів. Для тих, хто любить глибоко, відчайдушно - і не зраджує себе.

Уривок:

“Промайнувши лавку, я зупинився, почувши шурхіт і тихе скиглення. Закрокувавши у бік звуку, я гадав, що моє серце вистрибне з грудей. Полегшення розлилось по всьому тілу, огорнуло мене і я на мить заплющив очі, а коли відкрив їх, рушив до маленького клубочка, який сидів під деревом, опустивши голову між колін.

   — Еві… — мій голос був схожий на якусь подобу голосу. Я видихнув її ім'я з полегшенням. — Крихітко… подивись на мене… — Еві вся тремтіла, плакала і стискала порожній пакунок з печива. Вона миттю підняла очі і кинулась мені на шию. Я навіть не помітив, що мої коліна на м'якій траві. 

   — Кайдене… ти мене… знай-шов… Ти мене зна-й-ш-о-в… — вона так сильно обіймала мене за шию, вона так сильно тремтіла, що я готовий був роздерти будь-кого через те, що з нею відбувалось. Її страх, мій страх… її полегшення і моє полегшення змішалося в одне ціле. Я хотів через неї натовкти комусь ребра, але не було кому… а мені так кортіло випустити свій гнів, розпач та це ідіотське почуття під назвою - безвихідь. Та я миттю повернувся у реальність, де тендітне тіло моєї дружини тулилось до мене і шукало підтримки. Я хотів насварити її прямо зараз, але те, як вона схлипувала, називала моє ім'я так, наче я для неї весь світ, змусило мене потерпіти з покаранням. Обійнявши її, я встаючи потягнув її за собою. Піднявши Еві на руки, я нарешті мав право видихнути. Вона поруч. З нею все добре. Я знайшов її. — Пробач…

   — Ти ще отримаєш за це, але зараз - я радий, що я тебе знайшов і ти в моїх руках. Як ти тут опинилась?

   — А ти?

   Чого я не дивуюсь, що в неї вистачає сил на те, щоб не відповідати, а запитувати.

   — Картка… ти користувалась карткою в бутику поруч. 

   — Ти шукав мене… Кайдене… дякую. — Вона обійняла мене за шию дужче і її губи торкнулись моєї шиї. Її гаряче дихання заспокоїло моє і досі напружене тіло, хоча адреналін вже поступово почав спадати, і я відчував, як я втрачаю те, що робить мене мною - силу. Я про силу, яка називається - триматись осторонь та незближуватись. Але зараз - це інше. Я хвилювався. Ні більше, ні менше. 

   — Ти вимкнула телефон. Про це ми теж поговоримо. Зробиш іще раз так і…

   — Я більше так не буду. Чесно. — Вона поцілувала мене знову. Ці її цілунки змушували мене менше сердитись і через це я бісився. 

   — Все одно - поговоримо і навчимо тебе слухатись мене.

   — Я тобі не собака.

   — Ти моя дружина.

   — Як і ти мій чоловік. 

   — Але ж не собака. 

   Ми обоє ледь тихо захихотіли. А потім я почув, як тихо вона заплакала. 

   — У мене закінчилось печиво…”

Підписуйтесь на СТОРІНКУ БУКНЕТ щоб до вас постукали гарні новини)

І ось сюди, щоб першими смакувати уривками та візуалом грішним і дуже грішним ТЕЛЕГРАМ КАНАЛ

Ще один телеграм (тріо авторок) 

Мирного неба!!! Героям Слава!!!