Хочу подякувати всім, хто вчора підписався на мене та доєднався до читання Оберігу для неї. Книга добігає кінця, і сьогодні – розв’язка. Не всього роману (ще буде двійко глав), а роману Андрія з Ксенею ♥️♥️. Що до того йшло всі, певно, вже давно здогадалися, мені теж було важко до останнього зберігати їхні стосунки на «ви». Я, чесно кажучи, не дуже люблю відверті сцени, тож автори еротики мене зараз захейтять☠️. Але в мене є свій прийом, який називається «після сексу»☺️

***

- Виявляється, дідо тоді приходив до мене, щоб попередити не щодо тебе, а щодо Поліни, себто Жанни,– сказала Ксеня, коли в темряві дотліла помаранчева цятка її сигарети. Андрій поцілував її в шию й закопався носом в руду хмару волосся.

- Гадаю, він би мені сподобався, твій дід.

- Гадаю, ти б йому теж.

- Звісно. Дідусям завжди подобається, коли їхніх онучок кохають так, як я.

- А ти коли мене покохав?

- Коли ти забризкала шмарклями всю мою машину. В самий перший день.

- І чому нічого не казав?

- Ти себе тоді бачила? Я й досі тебе боюся.

- Серйозно?

- Так. Або ні. Ще не визначився.

- А як ти знав, що я люблю грейпфрутовий сік?

- Бо в солодкому тобі завжди не вистачатиме гіркоти, такий вже в тебе смак.

- Схиблений? Так я і не приховувала, що маю погану спадковість. 

- А ми щороку робитимемо тобі чекап у психіатра. І заведемо протоколи щодо твоїх поганих днів – коли до тебе можна підходити, а коли не треба. Обіцяю дотримуватися.

- Я не розбираюся в людях і через це завжди потрапляю в халепи. Це не лікується.

- Тому треба, щоб поруч був хтось розбірливий і розважливий. Як я.

- А ще на мені леді Віра і донька в пубертаті.

- У нас люблять великі сім’ї. І Катерина вже майже в постпубертаті, це не так боляче.

- Я зросійщена зайда зі сходу, я взагалі на чверть руська, і мої батьки розповідають всьому Новосибірську, що їх позбавило дому зле НАТО.

- Ти більш свідома, ніж половина моїх знайомих. А ще ти на чверть фінка, на чверть німкеня – це наші союзники, тож не наговорюй на себе.

- Я півжиття прожила з прізвищем Леніна!

- Коли я вступав до університету в Лейпцигу, він ще називався Карла Маркса.

- Це не одне і теж.

- Не одне. Але теж смішно.

- Тобі аби з чого сміятися.

І сама вибухнула сміхом— щирим, легким, вперше за довгий час відчувши себе людиною, що має ґрунт під ногами.