Поки я з колегою зайнятий нашим твором)

Радий вам представити свою нову історію:

"Я ХІБА КАЗАВ -ТАК-?"  

 Історія без особливої хронології) Але тут дуже кумедні і цікаві уривки з життя головної героїні)

Анотація до книги "Я хіба казав: "Так"?"

"Я хіба казав 'так'?" — він усміхається, нахиляється ближче, як завжди запізно і невчасно.
А вона — вже вкотре — не знає, чи бити його по лобі, чи цілувати.

Ліза просто хотіла спокою. Нова квартира, нове життя, новий я.
Але замість “тиші й медитацій” — ночами грає музика, а ранками з’являється Тімур.

Тімур-ґадіна. Сусід. Хронічний провокатор. Майстер тонкого флірту і ще тоншої безвідповідальності.

Він не кохає. Але й не відпускає.
Вона не вірить. Але й не йде.

І між “нічого не було” та “ми просто сусіди” — прокидається щось, що зовсім не схоже на дружбу.

Гостра, іронічна історія про недосказане, про ті зв’язки, що живуть між словами — і про те, як “я ж не казав ‘так’” може боліти більше, ніж “ні”.

Книга тута!)

А для тих хто хоче знати за публікації раніше, як декотрі розумні користувачі, то заходьте до мене в Телеграм!)