У всесвіті «Чорної Пелюстки на Мармуровому Хутрі» світ тісно переплетений із міфологією — давньою, дикою, глибоко вкоріненою в пам’яті предків. Атмосфера книги — темне фентезі, де живі ліси шепочуть мовою духів, а місяць освітлює не лише шлях, а й таємниці, які краще не відкривати.

Міфологія у книзі — змішана, але її основа бере початок із язичницьких уявлень та старослов’янської міфології. У центрі — пантеон диких богів, які не забуті, але й не повністю зрозумілі. Це не ті милостиві божества, що вислуховують молитви. Це Сили, із якими домовляються, яких бояться, яких задобрюють.

Девана — одна з головних фігур у цьому світі. Вона — не лише покровителька вовчиці Вайнони, але й архетип жіночої сили природи: дикої, неприборканої, але справедливої. Вона — відлуння первісної волі, присутньої в кожному пориві вітру, в очах хижака, у шелесті листя. Люди називають її Богинею Полювання, але звірі — просто Матір’ю.

Її не малюють — її бояться побачити у вогких тінях між деревами.

Симгард — спокійний, але грізний, світлий і холодний, мов саме світило, яким він є. Його срібне світло освітлює шлях тим, хто загубився не лише в лісі, а й у собі. Він — охоронець снів, спокійний погляд з висоти, вічний супутник Девани.

На відміну від її дикої сили, Симгард — тиха мудрість, що світиться в нічній тиші. Разом вони — як кров і вода, як хижа тиша й шалений вітер.

Серед перевертнів Сімгарда шанують не менше, ніж Девану. Його повний Місяць — ключ до виверту, його світло — навігатор у внутрішній темряві, його мовчання — відлуння в серці кожного вовка, який шукає себе.