Я приречена.

За дверима лунають кроки, а в моїх руках — секретні документи, одного погляду на які достатньо для смертного вироку. Пальці пітніють, серце гупає десь у горлі. Єдине вікно — заґратоване. Втекти — неможливо. Але навіть якби не ґрати — у дворі кафедрального собору й серед ночі достатньо вартових. Спуск із третього поверху перерветься десь посередині — мене помітять, схоплять. І зрозуміють, що взяли не просто шпигунку, а відьму, за якою давно полює інквізиція!

Кроки наближаються, а разом з ними і голоси. Чоловічий та жіночий.

Маска стискає обличчя. Я не можу дихати. Погляд метається кабінетом архієпископа в пошуках бодай якогось порятунку. Що завгодно, хоч щось…

Читати далі "Таємниця секретарки інквізитора"

Вдень я — непомітна секретарка суворого і холодного голови інквізиції. Вночі — його ж затятий ворог! Відьма-диверсантка Чорна Сова, яка знищує його починання зсередини.  Щоранку я приношу йому каву. Щоночі — проникаю в заборонені архіви, підриваю катакомби та викрадаю артефакти.
Але скільки іще я зможу тримати маску, перш ніж він упізнає в мені ту, на кого запекло полює? Особливо зараз, коли сили, які віками ховалися в тіні, нарешті зробили свій хід... і в туманах Альбіонії знову відчутний запах крові.