Ми теж так вміємо

Мальборо почув від лікаря дещо цікаве, але не про те, що то з ним було. І Жанна від Дима теж дещо почула. Й це, можливо, навіть важливіше за зустріч з рієлторкою, але це не точно:

Ми як раз під’їхали до привокзального МакДональдзу. Назустріч вийшла тіточка рочків п’ятдесяти. Звичайна така. Трохи повнувата, зі стрижкою, яку не завадило б підновити, губи намазані оранжевим. Кивнула нам і наділа темні окуляри.

Як слідак і казав – щоб запам’ятовувалися неважливі прикмети. 

Я на зло запам’ятав, що в неї бляклі сірі очі, вицвілі уже. І голос противний, там стільки сиропу, що можна діабетиком стати за п’ять хвилин. 

От тобі, гадина. Ми теж так вміємо. Бо вона зависла від нашого одягу, а ми ще й в темних окулярах.

І нудна поїздка по бомжатниках почалася. А скінчилася ні разу не нудно.

 https://booknet.ua/reader/tretya-dvchina-kovboya-malboro-b437435?c=4770276 Чого це Мальборо такий радісний - чи не від того. що почув від лікаря про Кіру? І чи дійсно все минулося? А що неймовірно вразило Мальборо під час огляду квартир дізнається лише той, хто поклав книгу до бібліотеки )