Продовження завтра в 6:00

Завтра о 6:00 вийде новий розділ книги "Тіні втраченого минулого"

Кажу одразу, цей розділ краще читати ввечері, будучи вже в ліжку. Але це так, моя рекомендація. Ви ж, можете читати коли у вас є можливість.

Не можу не запитати, чи подобаються вам такі великі розділи? І, чи хотіли б ви, бачити арти в самій історії? Наприклад такі, які я публікую в блозі.

Ваша думка для мене дуже цінна і важлива. Кожен ваш відгук, сердечко і прочитана сторінка... Усе це дає мені сили йти далі, дає мені стимул та приємність на душі.

І щоб підігріти ваш інтерес, вирішую прикріпити невеличкий уривок завтрашнього розділу.

— Мм… — пробурмотів Раф, розслаблено й майже сонно. — Ти завжди знаєш, що робиш, mi amor… — У його голосі звучать хриплі, м’які нотки.

— Звичайно, — відповідаю з легкою гордістю. — Мені подобається про тебе піклуватися, — схиляюсь уперед і чмокаю його в ніс.

Він не відкриває очей, але губи торкає ледве помітна усмішка.

Я й далі втираю шампунь у його волосся, даючи пальцям ковзати шкірою, м’яко розминати, натискати, пестити. Він важко зітхає й трохи нахиляється вперед, наче дозволяє собі повністю розчинитися в моїх руках.

— Ось так… — шепоче він. — Саме так, як мені треба… Тільки ти вмієш так, Софі…

— А може, річ у тому, що раніше ти просто нікому не дозволяв так робити? — жартую, з легкою посмішкою на вустах.

Запрошую вас так само в мій телеграм. Там ви можете пізнати мене краще, поспілкуватися зі мною і подивитися життя автора за лаштунками Букнета.

Бажаю вам світлого неба, спокійного серця і рішучих ривків до мрій.
Нехай усе погане зникне безслідно, а ті, хто колись хотів вам болю — відкотяться туди, звідки вилізли. І тримаємося разом. Завжди.

До зустрічі в історіях.

Ваша Поліна Крисак

або Поліна Кріс