Додано
19.06.25 16:44:40
книжкова інтоксикація
Привіт, любі читачі і колеги) Трохи думок вголос...
Нещодавно прочитала одну історію, після якої ще довго не могла взяти в руки жодну іншу книгу про кохання. Всі решту історій здавалися такими банальними та передбачуваними, що від них аж мутило. Ба більше... і не хотілося нічого читати. Це наче отруєння улюленим продуктом. Потрібен був нас на реабілітацію і адаптацію у реальності.
Відверто скажу, історія просто жахлива. Вкінці наче хеппі енд, але це вже другорядні герої і пілюю вони не підсолодили. Навпаки, відчуття такі, наче ти з'їв ту саму ложку дьогтю з бочки меду. Кілька разів я залишала цю книгу, але вона настільки затягує, що поверталася, поки не досягла останньої сторінки. Навряд чи ризикну перечитати її ще раз. Гнів, розпач, відчуття несправедливості, бажання переписати... - ось які емоції викликав цей любовний роман. Гіркий післяприсмак тримався ще довго на язиці.
Назву твору писати авжеж не буду. З двох причин.
Перше - це повага до автора. Я не критикую чужі роботи. То є велика праця. Просто ділюся враженнями. Тим паче, автор давно на "тому" світі.
І друга причина. Я не рекомендую цю книгу. Вона цілком просякнута ненавистю і прокляттями. Складається враження, що там всі невиносять одне одного. Цікава вона буде психологам, які люблять розбиратися у дитячих травмах.
А, ні. Є ще третя причина. Багато хто любить цю книгу, романтизуючи такі токсичні відносини. Хоча, якщо її читати з холодним розумом, можна винести багато уроків, як не варто чинити.
Ось такі були у мене відносини з однією книгою.
А у вас? Були такі історії, після яких уже нічого читати не хотілося? Або які ще довго не відпускали?

Євгенія Чернюх
640
відслідковують
Інші блоги
Любі мої, ті, хто давно зі мною, чудово знають, що я не люблю затягувати з оновленнями й зазвичай викладаю розділи одразу, щойно вони готові до публікації. Це може бути один розділ, а може й усі десять одразу. Звісно, якщо
Олег, ти що, плачеш? (с) У рамках марафону «Прочитай мене 3» від Елани Чунту мені випала книга «Лайф-коуч» авторки Ньюбі Райтер. Спочатку історія розповідає про життя Олега — невдахи, менеджера середньої
Тихої ночі, любі! Запрошую до нової історії. ✨✨✨ Погляд знову прикипає до яскраво-багряного листочка на бруківці. Я із захопленням піднімаю його. Потім іще один. А далі іще. За збиранням осінньої краси я навіть не
Мене звати Іванка мені 14 років(народилася я 6 липня 2012 року)можливо через це якась кількість аудиторії піде але я не хочу приховувати справжній вік.Моя справжня фамілія справді Михентієва якби це де воно не звучало.Через
Піймала красиву цифру) 300 читачів! Дякую за підтримку, вподобайки і коментарі) А на Геловін вас чекатиме гаряча новинка *_*
4 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯ такі книги відкидаю ще на стадії перегляду анотації з обкладинкою. За крайнім разом, на перших абзацах. І не тільки книги. Зараз на Ютубі, наприклад, полюбляють у заголовках додавати фрази типу "ви будете шоковані" чи щось таке. Автори відео, напевне, вважають, що це збільшить перегляди, а я навпаки йду геть, коли зустрічаю подібне "заохочення", адже мій мозок це не відерце для сміття, і я ретельно обираю, що саме читати, слухати або дивитись. Це не значить, що я поглинаю лише "рожеве та пухнасте", ні в якому разі. Але токсичні страви це точно не для мене. Нехай отруту жеруть лише ті, хто її створює, або кому подобається руйнувати свою свідомість.
З повагою до вас та вашої творчості!
Олеся Тиха, ))))))
художні книги не є підручником з будь-яких дисциплін - що б не казали про це шкільні вчителі, яких так навчили. підручники, інструкції й гайди про все на світі варто читати, щоб знати, як правильно чинити й що буде, як вчиниш неправильно. а худліт не про це і не для цього. і книга не має вчити, роз'яснювати й відповідати чиїмось уявленням або запитам. автор художник, він так бачить. І нікого не змушує із собою згоджуватись аб о не згоджуватись. він розповідає історію, і все )
Євгенія Чернюх, це залишки совку, які школа вбиває в дитячі голови. а цивілізованих країнах суспільну думку формує не фікція у вигляді творів мистецтва. а політика, економіка, релігія і сімейні традиції. і лише в країні з повальною неграмотністю і відсутністю попиту на власну думку зміг сформуватися погляд про те, що треба ходити строєи і думати й чинити "як книжка пише". людина, сформована чужими фантазіями з книг і кіно - то, вибачте, готовий пацієнт психолога в то й психіатра.
мало що хтось понаписує і відзніме. це лише його погляд і уявлення. біль або менш вдало висловлене. з якої статі комусь від цього формуватись?
Я правильно розумію, що книга не «місцева» і не має ніякого відношення до букнету? Просто уточнення, щоб розуміти категорію книги хоча б приблизно.
Ірина Скрипник, Знаєте, я іноді задумуюся: А що далі?))))) Тепер уже нічим не здивуєш, ні БДСМ, ні вампірами, ні драконами)))
Ні, ну хто так робить?!) сказали "а", кажіть і "б"!)
Лілія Зелена, звісно) навколо безліч книг) можемо вибирати, що захочеться) Тільки причини нерозголошення назви даної історії я уже назвала)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати