Продовжую Брати участь у марафоні

Рецензія - відгук на твір Тетяни Гищак — "Місія" 5 сторінок 

в рамках Безстрокового Марафону  

Переднє слово до рецензії

Шановні автори, авторки та читачі Букнету.

Я бачу дискусії, які виникають навколо рецензій. Хтось вважає, що вони надто компліментарні. Комусь більше до вподоби жорсткі критичні зауваження.

Дозвольте коротко окреслити принципи, яких я намагаюся дотримуватися при написанні власних рецензій:

По-перше, я не критикую.
Навіть якщо твір видається мені важким для читання чи не викликає особистого захоплення, я сприймаю його як факт творчого народження. Кожен твір — це уже звершений акт творчості. Чи маю я право вказувати митцеві, якими повинні бути його картини? Якими фарбами, пензлями, словами чи інструментами він має користуватися? Максимум, що я дозволяю собі — вказати на явні описки, технічні огріхи або поділитися власними відчуттями від окремих фрагментів.

По-друге, я читаю серцем.
Мене цікавить насамперед — що хотів сказати автор. Які підтексти заховані в його творі. Навіть якщо автор не закладав їх свідомо — я шукаю ті сенси, що народжуються у взаємодії читача й тексту.

Моя мета — не оцінити, а зрозуміти.

Тож. Поїхали...

Оповідання «Місія» Тетяни Гищак, з перших рядків занурює читача в атмосферу напруги, очікування та невідомої небезпеки. Авторка майстерно створює інтригу: хто ці солдати? Куди вони прямують? Якою є їхня ціль?

Перед читачем постає сувора картина бойової підготовки. Мільйони безіменних бійців з номерами, отримують напуття перед виконанням надважливої місії. Героїзм, самопожертва, сила духу — ось ті чесноти, які ведуть їх уперед. Водночас, за цим масштабом ховається особистісна історія дружби між головним героєм — рядовим Ем — та його товаришем Бі. Серед мільйонів, що йдуть у невідомість, ця взаємна підтримка стає тим людяним акцентом, що додає твору психологічної глибини.

Уже на цьому етапі формується особлива аура твору: читач опиняється в полі багатошарової метафори, сенс якої розкривається поступово.

Перед нами розгортається історія великої місії. Армія численних бійців вирушає у складну й небезпечну подорож до загадкової мети — сфери. На шляху до цілі їх чекають випробування, втрати, внутрішні сумніви та небезпеки. Та поруч із цим авторка демонструє прояви дружби, підтримки та сили духу, які допомагають героям долати всі перешкоди.

Хоча твір витриманий у жанрі бойового наративу, поступово стає зрозумілим: перед нами не просто картина героїчного походу.

Особливої уваги заслуговує гра з літерами «С»: Сила, Сміливість, Самопожертва, Совість, Страх, Серце, Смерть, Сфера. Авторка вплітає ці поняття у тканину тексту, створюючи внутрішню ритміку й багатозначність.

На тлі загальної картини масового наступу, увага завжди зосереджена на  образі двох побратимів — Ема та Бі. Їхня взаємна підтримка набуває особливого значення. Адже навіть там, де ще тільки формується саме буття, вже зароджуються основи людяності: турбота, підтримка, готовність тримати один одного. Це дає підстави говорити про те, що авторка торкається глибших тем — не лише фізичного поступу до цілі, а й зародження внутрішньої моральної основи існування.

Оповідання вирізняється ретельною побудовою ритму та атмосфери. Гра з повторюваними поняттями на одну літеру створює стійкий внутрішній каркас тексту.

Окремо варто відзначити динаміку оповіді — авторка вміло балансує між напруженням бойової дії та психологічними станами героїв. Опис загроз та пасток, кислотних перешкод, агресивних істот, що чатують на героїв, наповнений деталями, які створюють напругу, але при цьому не перевантажують текст надмірною жорстокістю.

Дружба Ема та Бі у цій драматичній канві слугує моральною опорою й водночас створює емоційний центр тяжіння для читача. Людяність і підтримка з'являються ще на самому порозі становлення нового життя.

Фінал твору залишає враження переходу до нової форми існування, натякаючи на зміну стану й народження нової якості.

Оповідання «Місія» Тетяни Гищак — це зразок твору, що при зовнішній простоті подій містить глибоку багатошарову метафору. Авторка вдало поєднує жанрову стилістику із філософськими алюзіями, залишаючи читачеві простір для самостійних роздумів і відкриттів.

А для уважного читача додатковим натяком стає й позивний головного героя — M305Y, який в кінці стає ім'ям сфери — M305XY з додатковою літеою X . Можливо, саме тут заховано фінальну ключову підказку до усвідомлення сенсу цієї дивовижної Місії?)))