Запах тут і справді був убивчим. Тут змішалося декілька найгірших ароматів, які мені доводилося відчувати у житті. У повітрі, яке саме по собі було важким, я вирізняла, ще запах людських тіл, крові, гною, сечі та інших людських виділень. Мені не треба було світло, щоб зрозуміти де ми. 

Мені відкрився шлях до найбільшого жаху всіх живих, темниці. Я ледь не впала, коли зрозуміла це, але рука вчасно схопилася за стіну. Липка. На ній могло бути що завгодно. Я не хотіла знати, що саме.

А потім я почула їх. Голоси. Вони не розмовляли, це було скоріше виття помираючих тварин. 

Та, що керує світлом