Іноді я ловлю себе на абсурдній думці: я пишу про любов, коли в житті — її немає. Не флірту. Не симпатій. А саме тієї, про яку пишу: глибокої, справжньої, взаємної.
Але я все одно пишу. Сцену за сценою. Діалоги, від яких мурахи по шкірі. Дотики, від яких стискається серце. Зізнання, яких ніколи не було в реальності — але я їх вигадую, як нібито знаю, як це.
І знаєш що? Можливо, саме тому вони такі живі.
Бо — ті, хто не отримали, — часто краще відчуваємо те, чого прагнемо. Бо кожна сцена — не просто вигадка, а лист самому собі. Версія реальності, якої нам бракує.
Я іноді думаю, що письменники не завжди ті, хто "щасливі в коханні". Навпаки. Часто ми його вигадуємо, щоб заповнити дірки. Щоб пережити. Щоб повірити.
- А ви коли-небудь писали (або читали) про любов — не тому, що вона є, а тому, що її бракує?
- Чи може писати про кохання той, хто не кохає?
Напишіть чесно. Не про ідеальних героїв — а про себе.
11 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯ вважаю що щаслива людина -це та, що змогла реалізуватися. Займається улюбленою справою -і зовсім не обов'язково це кохання, хоч буває і так) Кохання -це мрія. Знайти людину, яка відповідатиме твоїм емоційним , інтелектуальним потребам , естетичним вподобанням і економічним теж)) і на все життя - це не просто завдання з зірочкою чи лотерея. Це можливо лише якщо твої запити невисокі або... ось воно, чудо)) Чисто з еволюційної точки зору природі невигідно вічне кохання - а потрібне біологічне різноманіття ( діти від різних партнерів) Але суть людини -постійно виправляти природу)) і тому мрія надає крила. Бо що би там природа собі не думала -а ми прагнемо отого чистого, вічного і нездійсненого)))
Дієз Алго,
Дуже цікаво ви сформулювали — особливо про мрію, що надає крила, і про прагнення перевершити природу. Справді, не завжди щастя = кохання, але ця мрія про "свою" людину — вона живе в багатьох із нас. І, мабуть, саме вона і штовхає нас на великі внутрішні зміни.
Вітаю. Я навпаки вірю в любов, але майже її не торкаюсь, або це не головна подія у творі.
Адріан Анжелворд, Це теж дуже цінно. Кохання не обов’язково має бути в центрі сюжету, щоб бути важливим. Воно може звучати фоном — тихо, але глибоко. І ваша віра в нього вже багато значить.
У мене навпаки: більшість емоцій і відчуттів черпаю зі свого кохання, якому вже 13 років!) І мета моя, як автора любовних романів, як раз показати не недосяжну "ідеальну" версію з босом-мільярдером (статистично, вірогідність такого сценарію десь 3%), а покращену версію реальності, де кохання може трапитися прямо під під'їздом, а Він - хоч і не буде босом-багатієм, але буде знати, що таке взаємоповага, щирість, відповідальність і справжність)
Тамара Юрова, Обов'язково!)
Нудне життя і без кохання - це ВИБІР! Все, що ми маємо в житті ( не глобальне) ми вибираємо! Нудна робота, погані друзі, не коханий чоловік... Хочеш бути щасливим, коханим - змінюй. Не варто триматися за те, що не приносить радості у житті. А люди не хочуть нічого змінювати, бо нити ж простіше!!!
А ще велике значення має життєва місія кожної людини ( на жаль її дізнатися важко), але не кожному, можливо, по цій місії судилося випробувати справжнє кохання, материнство, багатство... Але і не варто цим виправдовуватися. Варто йти туди де страшно!
Aelina, Завжди рада допомогти)) рада що мої слова приносять користь))
Цікава заявочка!)))
Я аж на вас підписалась.
Взагалі, забула хто рекомендує не писати в книжках про справжнє життя, бо воно дуже нудне.
От і з його частиною - коханням - так само.
І автору, і читачу хочеться відволіктися від реальності в книгах. Навіть якщо та реальність прекрасна, хочеться чогось, чого в ній нема. Чогось, з чим виходиш за рамки свого життя.
То можуть бути ельфи, космічні прибульці, гірмькі вершини або кохання, яке більше за Всесвіт.
З іншого боку, ну невже в когось не було його, того щемкого, пристрасного, аж болючого козання, що поглинає з головою?
Хоча у пубертаті, зоча б не взаємне, але було.
Просто воно було недовго.
Ну так і наші персонажі не до смерті доживають)) Як воно там буде в них після крапки - то вже на розсуд кожного.
Цікаво ще б почитати обговорення, чому у наших персонажів завжди достатньо грошей))) Або стає достатньо.
Якщо у нас їх нема.
Олеся Тиха, Дякую щиро за підписку і такий щирий, емоційний коментар! Ви дуже влучно написали — у книгах хочеться вийти за межі звичного, навіть якщо життя хороше.
І так, любов у тексті — це наче продовження тих емоцій, що ми колись пережили, хай навіть у юності. А от про гроші — це правда цікава тема, можливо, ми просто компенсуємо через героїв те, чого часто бракує в житті)))
Почну з кінця. Так, може писати той, хто не кохає. І це цілком можливо. Більше того, ті описи можуть навіть бути куди кращими аніж нам здається. Бо романтика хоче ідеалізації.
Щодо спражньої любові а не там флірту, симпатії чи кохання - то тут складно. Це процес. Любов це не про щось няшне. Іноді, любов це можливість відпустити когось, розуміючи що так буде краще. Або бути одним знаючи себе)
Зрештою, що таке щастя? Для це щось кожного своє. Комусь подобаються гучні танці, двіж... А комусь тиша десь посеред лісу або на полі)) де співають пташки і бігають зайці.
Руслан Баркалов, Дякую за такі щирі думки. Справді, любов — це більше, ніж лише романтика і ідеали, це складний шлях, що кожен проходить по-своєму. Саме тому мені цікаво писати про різні її відтінки, бо в кожній історії можна знайти щось справжнє і важливе.
Ох, я вас розумію. Хоч у реальному житті, кохання ще мене не знайшло, зате я знаходжу його у книгах. І знаєте, мені його вистачає і тут)
Emilia Stark, Дякую за щирість! Іноді книги дарують те кохання, яке ще не знайшло нас у житті. Головне — щоб воно було у серці, і тоді його завжди вистачить.
Цього року буде 10 років, як ми з чоловіком в шлюбі. Чи в мене є в житті любов - однозначно так. Я його люблю, відчуваю, що він любить мене. І я пишу любовні романи. Якщо мені хочеться - то чому я не можу? Навколо мене багато (без перебільшення) щасливих пар. Вони надихають! Показують, що все реально!!!
Тамара Юрова, Вітаю вас із чудовою річницею! Дуже приємно чути про ваше щасливе кохання. Бажаю вам і надалі натхнення і гармонії в житті)
Я писала Спадкоємицю як свою любовну лінію з Арантіром - персонаж гри. Це важко впізнати бо там був народженний цілий світ, але воно там є. Насправді, це добре, бо книги формують сприйняття. Іноді хтось бурчить "от начитаються і хочать мільйонерів, а не нас, простих хлопців", але якщо жінка після такої книги вимагає емпатії, а не "я мужик я не зрозумію твого бабського" це вже прогрес.
Crown Horror, Ви дуже точно сказали. І справді вражає, як вигаданий світ може містити стільки особистого й справжнього.
Цілком поділяю вашу думку: література має силу формувати запит не на пафос, а на людяність. Якщо хтось після книги шукає не "героя-спасителя", а людину з емпатією — значить, ця історія не була марною
Я дуже сильно люблю свого чоловіка. Попри всі суперечки, я все одно його ко-ха-ю! Бо він такий один! І він мій! І саме він приймає мене з усіма моїми недоліками, а я приймаю його такого не ідеального ідеала!))
Це простими словами)
Тая Бровська, Як це мило)
Рада за вас! Уміти приймати одне одного такими, як є — це вже велика любов)))
Я думаю що про кохання може писати той хто не кохає) бо кохання в нього є, живе в його уяві таким, якого йому хочеться) Мені кохання зовсім не бракує)) ми з чоловіком разом 7 років, і кожен день поруч із ним це щастя))просто я така чуттєва натура, так люблю ці емоції в книгах, що читаю і пишу про кохання)))
Aelina, Я коли читаю про кохання, то наче заходжу у двері книги з пустим кошиком, а виношу його наповненим емоціями)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати