В новому розділі Ейріна дізнається про старовинну легенду:

Колись, у прадавні часи, люди були могутні тілом, але ще сильніші духом: чаклували світлом і бурями, могли зцілювати землею й розбивати скелі одним словом.

І вся ця міць текла з одного джерела — артефакту, званого Серце Єдності. Це був кристал не з цього світу, пульсуючий енергією, яка об’єднувала душі, серця і думки. Він належав не правителю, не жрецю, а самому народові — кожен міг торкнутися до нього в час потреби, і кожен знав, що завдяки йому вони — одне ціле.

Але… як це часто буває, люди з часом стали зарозумілими. Їх магія зростала, і з нею — гординя. Вони наважились кинути виклик самому деміургові — тому, хто ткaє час.

Деміург не вбив їх. Він лиш покарав.
Він сховав Серце Єдності у глибинах світу — в тому місці, де не світять зорі, де не дихає повітря. І сказав:
"Я поверну його або тоді, коли ви принесете криваві жертви — річки болю та страху,
або коли народиться той, чия душа буде чиста, серце — віддане, а воля — незламна.
Один достойний. Один єдиний."

Пройшли століття. Народ став слабшим. І цей король Елейна
присвятив усього себе пошукам Серця.

Обійшов з армією гори і провалля, говорив із тінями, просив у деміургів і бився з чудовиськами. Але артефакт лишався у темряві. Деміург мовчав.

І коли сивина вкрила його чоло, а пісок часу висипався з останньої амфори життя, він піднявся на найвищу гору й крикнув у небо:
“Я не шукав сили. Я шукав наш дім. Я не просив перемог — я просив для цілого народу.
Якщо я недостойний — то хто ж тоді?”

Небо мовчало.
Серце не з'явилось.

Але ті, хто чув його голос — його воїни, мудреці, діти й чужинці — всі вони передали легенду далі. Про короля, що не здобув мети, але зберіг гідність.


Я мовчала, ще не встигнувши осмислити всього. Легенда крутилась у голові, слова осідали, як пил на полицях цієї бібліотеки.

— І ти думаєш, що культ… — почала я...

Про що ж саме йде мова, можна дізнатись в нових розділах Серце серед формул ❤️

Дякую за увагу ❤️