Ромком замовляли?!

Вітаю, мої любі Натхненники!!!

Позитивна, смачна, весела, пікантна та дужеее шалена історія кохання, яка змусить вас почуватись затишно та добре!!!

“— ОТ БЛЯХА! 

   — Що таке? — Вон повернувся до мене, коли я ошелешено дивилася униз. — Ти що зовсім?! 

   — Це все ти винен. Це через те, що ти так поспішав… — стиснула щелепу я, і хитнувши головою на свої ноги унизу, продемонструвала капці-оленята. Я аж підскочила від глибокого сміху чоловіка поруч із собою. — Ти це реально? — Сердито дивлячись на нього, я стиснула руки в кулаки, а потім схрестила їх під грудьми. — Їдь назад. Я ж не можу ось так прийти до твого діда.

   Вон не припиняючи сміятись, ще раз подивився на мої капці, а потім перевів погляд на дорогу і повернув ліворуч.

   — Знаєш, гадаю мій дід оцінив би твій прикид. Все таке миле, як він любить… Ти ж йому сподобалась, тож і капці твої також. 

   — Вези мене додому мудак. Ти весь час мене ображаєш… — відчуваю, як в моїх очах пече і я не знаю, як втримати те, що от-от прорве. Він не достойний моїх сліз. Я не можу так себе принизити. 

   Вон плавно зупиняє авто і видихає. Повертається до мене і промовляє, зовсім іншим голосом, спокійним та приємним. 

   — Вибач. Реально, вибач. 

   — Я хочу додому. — Повертаючи обличчя до вікна, я намагалась приховати сльози. На вулиці справжня зима і я уявила, як там зараз гарно вдома. Це мене почало заспокоювати, і я повільно повернувши голову, зустрілась з його темними очима. От трясця! Гарний козел! Я зашарілась. Тіло важко контролювати, а особливо мою особливість - червоніти. — Можна мені хоча б капці переодіти? Ну реально… як я піду?

   Вон потягнувся до бардачку і витягнув звідти серветки, простягнув мені, і прочистивши горло, відстібнув пасок безпеки. 

   — Не плач. Особливо через мене. Як ти сказала, я маю нестерпний характер. 

   — Взагалі-то я сказала, що ти мудак. 

   Він знизав плечима.

   — Могла пом'якшити удар, але ж ти не з таких?

   — Ні, я не з таких. 

   — Пішли. — Він взявся за ручку дверцят і хитнув головою.

   — Куди?

   — Швиденько купимо тобі щось на ноги. Оленята - це занадто гламурно, тож… 

   — Ні. — Я різко похитала головою і майже прилипла до спинки крісла.

   Вон насупився і почав розстібати на мені пасок безпеки, а я бити його по руках. 

   — Ей! Припини! Не поводься, як дитина. — Його пальці опинились на моїх і я їх немов ошпарена висмикнула. Тепер ми дивимося одне одному у вічі і я бачу його розгубленість та образу. 

   Образа? За що?

   — В мене вдома є взуття. — Сказала, наче відрізала.

   Вон нахилився донизу, потягнувся до моїх ніг і одну із них схопив, знімаючи з мене капець-оленятко. Я обурено почала тягнутись до свого капця в його руці, але він вискочив з машини, кажучи мені:

    — Не хочеш по-нормальному, буде по моєму, — сказавши це, він хлопнув дверцятами та пішов до магазину з якоюсь маркою, про яку я навіть ніколи не чула. Не те, щоб я взагалі з Марсу, але я ніколи не цікавилась брендами чи чимось таким, а навіщо коли в тебе на таке немає коштів?!

   Я готова була кинути йому в спину іншим своїм капчиком, але шкода оленятка, він же ж не винен, що той мудак. Він зникає за дверима, гарно прикрашеного до Різдвяних свят магазину, а я думаю чи не розрізати йому ці шкіряні сидіння? Або може щось відкрити? Ці думки мене розвеселили і я захихотіла, не помічаючи, що дверцята відчинились.

   — Ой!

   — Що наполохав? Не дав змогу напакостити в моїй машині? — його чорні очі заблищали сміхом і кутик губи сексуально вигнувся доверху. 

   Паскуда гарна.

   Я почервоніла, бо він трясця виявилося уміє читати думки. Ну, або я така передбачувана?!

   — Упс! 

   Він сів в машину, передаючи мені коробку, на якій зверху був мій капець. Зачинив дверцята, завів двигун, і подивившись у дзеркало заднього виду, почав виїжджати з парковки. 

    — Сподіваюсь твій розмір. Було б простіше, якщо б ти не впиралась, а пішла зі мною. А тепер, навіть якщо не підійде - доведеться піти в них. — Знизаючи плечима, він вишкірився до мене так нахабно, що міг би засліпити, але не засліпив - я не з боязких.”

А ще знижка в моєї любої колеги:

Спадщина з бонусом - 20%

Ми вдвох отримали будинок в спадщину і нам обом наразі немає де жити, крім нього, а ми з дитинства не любили одне одного. Як вживуться батько-одинак і самотня матуся?

— З якого переляку я маю тобі щось розповідати? — питаю у нього. — Це мій будинок, я маю право тут жити. І планую жити з малим. Не звітуючи всіляким там Мартинюкам про свої плани.

— Ну мене не влаштовує твій план, — каже Ярик.

Ще б воно його влаштувало. Він і в дитинстві не вирізнявся поступливістю. То з якого дива зараз би став добрішим?

Підписуйтесь на СТОРІНКУ БУКНЕТ щоб до вас постукали гарні новини)

І ось сюди, щоб першими смакувати уривками та візуалом грішним і дуже грішним ТЕЛЕГРАМ КАНАЛ

Ще один мій телеграм (тріо авторок) 

Мирного неба!!! Героям Слава!!!