Усім мирного вечора!

Сьогодні вже четвер, а це означає, що завтра о 6:00 на сайті вийде продовження книжки «Тіні втраченого минулого».

Хочу сказати кожному з вас велике СПАСИБІ. Дякую, що читаєте мене, залишаєте коментарі та ставите сердечка. Я рада, що мої історії вам цікаві і ви у мене найкращі.

А щоб ви знали, що буде в наступному розділі, я вирішила трохи розігріти вас. Ловіть невеличкий уривок із другого розділу.

Я повільно підходжу, не зводячи з неї очей. Наче боюся злякати чари.

— Ти маєш вигляд… — кінчиками пальців торкаюся бантика на її шиї. — Хотів би сказати «чарівний», але цього слова замало. Мені здається, що людство ще не придумало слів, які змогли б тебе описати. Ти — божественна, mi amor. Моя світла, мила дівчинка.

— Тобі… справді подобається? — питає вона несміливо, піднімаючи на мене очі.

Я зітхаю. Повільно нахиляюсь і торкаюся її губ. Спочатку — м’яко. Але з кожною секундою поцілунок стає глибшим, палкішим. У ньому — усе, що я не вмію говорити словами. Уся моя любов. Уся правда.

Я не поспішаю. Це не просто поцілунок. Це присяга. Обіцянка бути поруч. Завжди.

Відчуваю її подих, ніжний аромат лілій із легкими деревними і цитрусовими нотками. Її губи — м’які, рідні. Одна рука лягає мені на груди, інша — на шию. Вона трохи піднімається на носочки, ніби намагається дістатися до мого серця.

А ще — щиро запрошую вас у свій Telegram-канал, де ми говоримо про життя, творчість, книги, фільми і цитати. Там я ділюся процесом написання, натхненнями й міксом з буднів та драми. І так — там усе по-чесному, без фільтрів.

Люблю вас, міцно обіймаю — навіть якщо ви зараз читаєте це в маршрутці або з кавою в ліжку.
Бажаю вам мирного, світлого й чесного дня.
Нехай усе лихе розсиплеться в пил, а ті, хто вам бажав зла, проваляться під землю — і хай гниють там без шансів повернутись.

А ми — далі творимо, відчуваємо й тримаємось разом.

До зустрічі в історіях.

Ваша Поліна Крисак

або Поліна Кріс