Чим ясніше я розглядала звіра, тим ширше відкривались в мене очі і прискорювалось дихання. Це не могло бути правдою! Я ж не в фантастичному кіно! Як таке взагалі можливо? Створіння, яке я сплутала з ведмедем, дійсно було те, що залишило відмітки на дереві. Воно рухалось граційно між дерев, не зачіпаючи майже нічого, чорне високе і худорляве, мало довгі передні лапи з пазурями. Тіло було без шерсті, і по ньому наче дуже виділялись тільки м’язи і сухожилля, як переплетені коріння, що вкривали тіло. Голова була ще страшніша, там були якісь відростки наче шипи, чи то були роги, і я не бачила з цього ракурсу, яка була в цього створіння паща, з іклами чи з купою ікл як в акули, можливість, що їх не було я взагалі відсікла. Матір Божа! Там ще крила наче в кажана… Тобто воно ще й літає. Виходить, єдина можливість втекти від цієї істоти… а ніякої можливості….