"І мій чоловік…?"

– Дивлюся, ти валізи ще не розібрала? Це добре… – відчуваю, що брат приніс мені не зовсім добру новину, але, «дякуючи» Максу, вже здогадуюся, про що піде розмова.

– Виганяєш уже? – цікавлюся, усміхаючись.

– Не виганяю, не вигадуй, Лізко. Але переїхати тобі доведеться… – зітхнувши, повідомляє мені брат.

– Я й сама планувала жити окремо. Тому й не розпаковувала всі валізи. Мені просто потрібен час, щоб знайти щось пригідне.

– Шукати нічого не треба. У Звєрєва повно місця, – видає мені Влад і уважно дивиться на мою реакцію.

Чекає на істерику?

– А до чого тут Звєрєв? – зображую здивування та радію, що вже була готова до заяви брата.

– До того, що ти переїжджаєш жити до чоловіка, – зі зітханням, як нерозумній дитині, пояснює Влад.

– І мій чоловік…? – продовжую вдавати із себе дурепу, яка ні про що не здогадується.

– … Макс Звєрєв. Батько твоєї дитини.

– І хто так вирішив? – здивовано підкидаю брову.

Брат, мабуть, забув, що я п’ять років не просто жила окремо від сім’ї, а ще й ростила сина, самостійно заробляючи на його утримання.

– Та ви обидва й вирішили! Коли Богдана п’ять років тому робили!
 

"ПОЧНЕМО З ПОЧАТКУ"

Розділ 16 вже на сайті!