"Так їй і треба, тій Віоланті! З самого дитинства все найкраще діставалося старшій сестрі. Вона вдягла довгу вишуканну сукню, коли Леонор ще ходила у коротких платтях. І мати дозволила Віоланті вибрати коштовності зі своєї скриньки на півтора роки раніше, ніж такий самий дозвіл був виданий Леонор.

Леонор хотіла мати усе те, що було у Віоланти. Хоча у неї теж малися гарні сукні та коштовності. Але їй постійно здавалося, що їй чогось недодають. Що усе найкраще отримує Віоланта. А Леонор ледве не вмирала від заздрощів, хоча нікому б не прийшло у голову, що молодша з принцес, красуня, яка мала усе, чого лиш душа забажає, може позаздрити комусь.

Віоланта вдягала нову сукню – і Леонор відразу ж хотіла ту сукню, хоча її скрині ломилися від розкішного одягу. Віоланта одягала нове намисто – і Леонор ладна була розірвати те намисто на сестриній шиї. Граф Умберто захотів одружитися з Віолантою – і Леонор поклала око на багатого феодала, хоча він і був васалом батьків. Віоланту вирішили видати заміж за короля Андера – і Леонор відразу ж захотіла стати нареченою короля Веридіани. А до графа Умберто вона збайдужіла за лічені дні, начебто й не зітхала по ньому зовсім недавно".

Якщо вас зацікавило, запрошую сюди: "Замок Монтьєль".