Він ламає її. Вона плаче. Він її ображає— і в ту ж мить захищає від усього світу. Чому ж ми так любимо «темних» чоловіків у книгах?
Я — не виняток. Пишу, читаю, і знову повертаюся до владного героя, який ріже правду без фільтрів, не питає дозволу, а бере. Не завжди лагідно, не завжди правильно — але завжди сильно.
І знаєте, що цікаво? Таких героїв бояться в житті — але обожнюють у літературі. Бо це безпечна територія. Тут ти можеш прожити кохання на межі — й повернутись.
Мене часто пишуть: «Чому твій герой такий жорсткий?»
А я відповідаю: бо в нього не було ніжності. Бо ніхто не обіймав його, коли плакати було соромно. Бо його навчили тримати все всередині, стискати зуби і не просити. І ось він вчиться. Повільно, боляче, з помилками — але вчиться любити.
Так, у ньому є темрява. Але не байдужість. Не холод. І тим більше — не жорстокість заради сили. Бо навіть найсильніші чоловіки в моїх історіях стають на коліна — не тому, що слабкі, а тому що вперше дозволяють собі відчути.
А які герої подобаються вам?
9 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯ, як автор, просто обожнюю писати про владних героїв. Ось є в них щось таке, що притягує. Так, інколи вони дійсно ламають головну героїню, а потім задобрюють пряником. Та хіба ми не через це читаємо такі твори?
Я вважаю, що цей варіант героїв жіночих романів завжди буде у тренді)
Дієз Алго, Реальність завжди складніша за роман
Іноді хочеться повірити в казку, але коли таких історій дууууже багато, легко втомитися. Та й не завжди хочеться читати лише про владних чоловіків. Сила - це не завжди про жорстокість.
Іноді хочеться почитати про чоловіка з звичайної багатоповерхівки з своїми тарганами в голові, замість міцного торсу і накачаного тіла, просто красиве, природнє підтягнуте без купи крутих тату.
Тамара Юрова, Владність і жорсткість часто здаються привабливими в історіях, але за ними зазвичай стоять біль і страхи, які ніхто не хоче показувати. Справжня сила — це не тільки контроль, а й здатність бути вразливим, визнавати свої помилки і вчитися любити.
Такі історії цікаві не через ідеалізацію, а через глибину і суперечливість почуттів. Саме це робить персонажів живими і правдивими.
Не знаю. Я може не правильна та абюзерів не терплю. Все це нагадує мені трилер " В постелі з ворогом". Може я старомодна. Та коли мене принижують мені більш чим неприємно.
Це моя особиста думка. Я вважаю що жінка має відстоювати себе і свою гідність. А не романтизуапти насилля і приниження.
Олесь Король, О, пам'ятаю "В ліжку з ворогом" – то коштовність подарує, то синець, і так по колу. Якось з синцем і коштовність не радість – що то за стосунки, якщо весь час треба під його настрій підлаштовуватися, і то ж не панацея – адже всеодно знайде до чого присікатися, бо ж йому подобається потім її втішати і заново "приручати". І що з того, яка в нього в дитинстві могла бути травма, якщо він обрав бути таким, який є?
У мене все, що пов'язано з владними героями завершується так собі. Не люблю насильницькі позиції, а особливо романтизацію цього. Типаж цікавий, але тоді сюжет має йти чесно. Якщо він поганець — має бути поганий кінець. Як у моїй книзі "Блага вістка. Для Йоана."
Але я розумію це бажання повірити у казку того, що людина змінюється. Втім це така величезна робота, просто гігантська та така, яку не можна переривати протягом життя. Втім мало хто здатен її проробити. Тому хочеться повірити в це хоча б у книзі
Успіхів вашим книгам ❤️
Olha Alder, Дякую вам за такий глибокий відгук. Я щиро поважаю позицію, де сюжет іде чесно, і де насильство не виправдовується "любов'ю". Мені теж важливо не ідеалізувати, а показати шлях — непростий, повний помилок, але з потенціалом до змін. Навіть якщо ці зміни — не правило, а рідкісне виключення.
А ваші слова про «віру в казку» дуже зачепили — іноді нам і правда просто хочеться побачити, як хтось усе ж зміг. Навіть якщо лише на сторінках.
Дякую вам, і навзаєм — успіхів і натхнення ❤️
Ну, в житті зазвичай подібні сюжети зводяться до того, що їй кажуть – "Якого біса ти терпиш?" – а вона така – в глибині він хороший! Ага – тільки надто вже глибоко.
Aelina, )
Завжди намагаюсь охопити повну картинку: інтим + стосунки. Не секрет, що більшість жінок полюбляють чоловіче домінування в сексі, але коли це домінування поширюється на решту життя - це мабуть вже аб'юз. Тому я все такі за погодження, якщо ми говоримо про справжнє кохання, а не екзотичні сюжети)
Лілія Зелена, Цілком згодна! У книгах я граю з темою домінування, бо це частина багатьох жіночих фантазій. Але для мене важливо, щоб усе трималося на згоді. Інакше — це вже не пристрасть, а аб’юз. У справжньому коханні завжди має бути вибір і взаємна повага, навіть у найгарячіших сценах)
В мох топах завжди = антагоніст+харизма. Все, мої улюблені пацанчики-злодії, займають перше місце. Моторошний, хитрий, харизматичний маніпулятор - найліпший персонаж на мою думку. (Підписався на вас, вже)
Fill, Дуже тішусь, що вам сподобалось)
Мені подобаються ті, хто має здатність відчувати чужий біль. Емпатію. Соціопати досить примітивні, бо обмежені в спектрі почуттів, тому з ними не так цікаво, хоча це популярні герої у більшості романів. Мабуть тому, що плутають грубість і сильний характер.
Дієз Алго, Дякую за ваші слова. Для мене важливо показати справжні почуття й емпатію в героях. Рада, що це відчуваєте.
Мені подобаються нормальні, звичайні герої. Давно виросла з романтизації насильників
Ріна Март, Розумію вашу думку і поважаю її. У своїх історіях намагаюся показати, що навіть жорсткі герої мають внутрішній біль і змінюються. Але насильство не романтизую
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати