Зустріч колишніх_візуал до "Великодушного ескорту"

Вітаю. Чому б вас не пригостити ласим шматочком роману “Великодушний ескорт”? Тим паче, у нас тут зустріч колишніх наречених. 

Вона його й близько не підпустить. 

Він — нізащо не відступить…

AD_4nXdN5c8idwzsMtnxn3qT1Euj8td-bNYJ3icWiK0dRwKc9-hqUfrAqWei4ClzvpEwSJf8ZnCVfNerkeBIn8y6mhG8WtOhhWjF72gyjOyq_cMsG2XEbi__RUrHWQCcfuplgPa3cI-JFg?key=FHvl9IjkLvvYhQdv9LYWEw

Уривок

— Ти змінилася, Мартино. Утім, я все одно бачу перед собою дівчину, у яку колись закохався. Все одно.

— Яка маячня… — стискаю кулаки на колінах. — Інакше ти б, Святе, не залишив мене.

Тільки не говори так, наче я тебе просто безжалісно кинув. Це неправда.

— Ще й перед весіллям! — нагадую й киваю, підтверджуючи свої слова.

— Ні-і, ти драматизуєш. Коли все йшло до весілля, я зрозумів, що зі мною тобі життя не здаватиметься милим. Я нічого не мав — через це почувався жалюгідним. Саме тому запропонував перенести весілля. Мені було вкрай важливо забезпечити наше майбутнє. НАШЕ, МАРТИНО! Невже цього не розумієш? Зрештою, це ти викреслила мене зі свого життя. І сказала про це прямо й жорстко. Хіба не пам’ятаєш?

— Який же ти великодушний, Святе. А я, виходить, стерво — так?!

— Ні! Ти просто не вірила у стосунки на відстані. Та я обіцяв тобі повернутися — і ось, ми зустрілися. На диво, не в Валентійську. Але сама доля нас звела тут, у Лаф’єрі.

Я цокаю язиком і закочую очі.

— Гадаю, доля просто вирішила підкинути мені ще одне випробування. Ти знав, Святославе, що якщо поїдеш — то нашим стосункам кінець. І не скасував поїздку, хоча я вірила, що ти зробиш інший вибір.

— І що, ти була б задоволена таким злиденним життям зі мною?

Замислююся. Зітхаю.

— Беззаперечно, я була б щаслива з коханим чоловіком. Вірю, ми б вигадали щось разом. Але ж ти поїхав!

— Ти надто наївна.

— Чого ти хочеш, Святославе?! — мені не вистачає нервів, я почуваюся надто вразливою.

— Тебе. Повернути. Нам було добре разом, навіть не сперечайся з цим. Я нарешті заробив, як планував, — і тепер повернувся до тебе.

Запускаю пальці в волосся й іронічно сміюся. Щойно сталося те, чого я жадала понад усе. Колись. Тепер же пережила душевний біль і змирилася, що цей чоловік ніколи не стане моїм. І ось — він несподівано повернувся.

Як гадаєте, чи варто вірити колишньому?

Ваша Кейт рін Шкроб ❤️

2 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
avatar
Тетяна Маркова
08.06.2025, 22:49:12

Важко сказати,все залежить від людини та і не малу роль грають обставини,які впливали на її формування за час вашого розставання.Також слід проаналізувати обставини через які ви стали колишніми)Якось так)

Показати 3 відповіді
Кейтрін Шкроб
08.06.2025, 23:36:12

Тетяна Маркова, О, це ви дуже влучно написали.

Інші блоги
Моя книга «я купив тебе» - завершена.
Це історія, яка народжувалась у темряві, напрузі, емоціях і постійних виборах між довірою та страхом. Я вкладала в неї все — персонажів, які не відпускають, моменти, що болять, і фінал, який, сподіваюся, залишить у вас післясмак
Інформаційний пост ‼️
Любі, трохи вирішила по креативнічати(⁠.⁠ ⁠❛⁠ ⁠ᴗ⁠ ⁠❛⁠.⁠) С минулого поста, я побачила, що багатьом сподобалася ідея з картками, для вас я підготувала ще дві картки двох персонажів, які вже з'являлися у романі
Дихати(не)тобою...
Новий розділ вже чекає на тебе...❤❤❤
Сьогодні останній розділ та епілог!
Діана виходить першою. Попри блідість від хвилювання, її обличчя сяє щастям. Вона обертається до тих, хто залишився в салоні запрошуючи вийти. Анна-Марія виглядає як справжня спадкоємиця імперії: елегантне пальто, бездоганна
...
Напишу тобі лист. Відправляти не буду. Ти — мертвий. Я збираю колекцію снів Замість фото в сімейний альбом. Мені кажуть — це хист: Ти також був свавольний, упертий. Залишилося місце порожнє за нашим родинним столом. Я
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше