Виклала проду "Серце серед формул "❤️❤️❤️

Трошки візуалу і проди до Серце серед формул :

***

Підійшовши ближче, я нікого не побачила. Поруч росли зарості бузини — я хутко прослизнула туди, обережно розсовуючи гілля. Сіла навприсядки, прислухаючись. І тоді — голос за спиною: 

— Що, красуне, зачекалась? 

Я ледве не підстрибнула на місці й серцем вдарила у мозок. Вискочила зі сховку й розвернулась — з плаща вийшов темний силует.

***

Я щойно знайшла діаграму каналів енергії, коли раптом відчула знайомий холодок уздовж хребта. Не треба було навіть обертатися — його присутність відчувалася, як запах грози перед бурею. 

— Привіт, Ейріно, — голос Таера Сіртана звучав тихо, ніби він боявся потривожити повітря. 

Я зціпила зуби. Кара — теж. Вона відклала сувій і підвела брову: 

— І що тобі треба? 

— Я... — він ковтнув. — Можна на хвилинку поговорити з Ейріною? 

— Можна, — відповіла Кара, — тільки якщо я залишусь поруч.

***

Кара закотила очі.
- І де ті викрадачі зараз? Чому б не врятувати якогось студента від цієї смертельно нудної лекції? 

Я завмерла від її слів. В мене і так перед очима знов і знов виринав образ тієї ночі — світло, що зникло, фігури в тіні, зойк… І той хлопець. Вони просто зникли, наче крізь землю. 

Я ковтнула повітря і прошепотіла Карі:
— А якщо... вони використовують портали? Ті, що викрадають. Тому їх і не можуть знайти. Можливо вони з тих, хто вміє їх робити? 

Кара підняла брови.
— Це має сенс… 

— Що має сенс? — почувся голос зліва.
Ейдан. Він сидів трохи осторонь, але, як виявилося, не настільки осторонь, щоб не чути нашого шепоту. Його погляд був пильний. Уважний. 

— Ти… щось знаєш про викрадення? — тихо, але різко запитав він.