Та й шось маю вам повісти, люди добрі…

Не знаю, хто як, а я вже давно носила в голові свою головну героїню нового роману Еніку. А вона, як справжня закарпатська дівка, не давала спокою — то в сни влізе, то в маршрутці в уяві з’явиться розповідаючи закарпатські легенди… І вже не одіб’єшся.
Кажу собі: та пиши вже, аби з голови вийшла — а вона мені: «Пиши добре, бо я ж не яка-небудь дівка!»

І от маєте: книга про дівчину, яка не мріяла про кохання, але як то буває — воно саме її знайшло . І не десь у Діснеї з принцом, а з Денисом Красновським, що теж, скажем так… не з тих, що в церкву кожну неділю ходить. 

Тут буде всього: і драма, і троха сміху, і таке, що скажеш: «Йой, та то ж я!»
А ще — трохи нашого: гір, зелені, закарпатських страв, і тої тихої журби, що тільки в Карпатах народжується.

Тому сідайте зручненько. Візьміть горнятко чаю, або як маєте — філіжанку кави. І відкрийте перший розділ, який вже є на сайті. 

Бо як вже Еніка до вас прийшла — то без вас не піде.



Анотація

Еніка Чопик — бібліотекарка з Мукачевого, що виросла без мами, з бабцею Марі та тоннами книжок і дотепів. Усе було на своїх місцях, поки не з’явився він — Денис Красновський, представник столичного видавництва, з нахабною посмішкою й поглядом, що зчитує не тексти, а серця.

Вони сваряться, як дві грози над Боржавою. Вона — з перцем, він — з кам’яною міною. А між усім тим — сміх, закарпатські пироги, ексцентричні бабусі, зниклі сторінки, поцілунки, що пахнуть кавою, і, звісно, кохання.

Почати читати 

Пишіть у коментарях, як вам Еніка, що думаєте про Красновського, і взагалі — чи файно пишу чи треба ще вчитись.

Підписуйтеся, аби не пропустити продовження, бо воно таке — може з’явитися і вночі, як сама Еніка в моїй голові :)