Уривочок з наступного розділу))) Як вам?

Він робить крок назад, кладе руки в кишені, схиляє голову й дивиться на мене знизу вгору:

– Якщо ти хочеш, щоб я відкотив усе назад – скажи. Я скажу, що просто хотів уколоти твого батька, і нічого не мав на увазі.

Я мовчу. Не тому, що не знаю, що сказати. А тому, що занадто багато варіантів одночасно крутяться в голові. Кожен – із наслідками.

Ця тиша між нами – не порожнеча.

Це пауза перед рішенням.

Кріс чекає. Без тиску. Без насмішок. Просто стоїть і чекає, поки я зберу себе до купи.

І тоді я вдихаю. 

– Ні! – кажу чітко, голосно, так, ніби це остаточний вирок.

– Ні? – з недовірою перепитує, трохи схиляючи голову вбік.

Я киваю, тепер уже впевненіше:

– Якщо я вийду заміж за мафіозника, від мене точно батьки відхрещуться. Нарешті. Тому я навіть не проти. Це, можливо, найефективніший спосіб закрити всі рахунки. Але питання в тому чи ти...

– Так! – миттєво відповідає він, ні на мить не вагаючись. – Вже й одразу. Коли весілля?