Вітаю, мої любі! ❤️

Я пам'ятаю, що обіцяла вам нову історію. Та через сімейні обставини трохи пропала, бо не могла гарантувати регулярність, а я те не люблю))) 

Але вже найближчими днями таки почнемо вас знайомити і з історією Ігната та Орислави ;-)

— Тобі обов'язково було це зробити саме так? При ній? — Костянтин дивиться на мене з легким осудом.

 Інколи я думаю, а чи не забагато дозволяю йому?

 Скидаю погляд та уважно вдивляюся у помічника та друга.

— Вона мусить відразу зрозуміти, куди попала. Для неї ж краще. Відпустити ми її не можемо, ти й сам розумієш, — хмикаю, поки хлопці працюють з Віталієм.

— Так. Але ж можна було якось мʼякіше… Орислава — тонка і творча натура. Вона мисткиня… Не варто було…

 Я скидаю руку, в якій тримав пістолета, що його чистив. І перевіряю, чи справно працює затвор.

— Ти не будеш навіть смикатися в її бік, Костя, — відрубую. — Забудь. Все, викресли будь-які надії. Це ясно? — ховаю зброю та дивлюся на нього прямо.

 Костянтин випростовується, схрещує руки за спиною у жесті покори та схиляє голову.

— Ясно, пане.

— От і чудово, — киваю задоволено. — На ранок в мене має бути вся інформація, яку ми можемо про неї знайти. Максимальна.

 Костя знову киває. 

 Я ж повертаюся до кута, де Віталія  хлопці підвісили на крюк.

 Він скиглить. Слабак.

 І ось це дивно. Бо як наважився?.. Не міг наслідків не розуміти. 

— До того ж маю підозру, що ти сильно помилився щодо її характеру, Костя, — додаю власну думку, яка крутилася в голові весь вечір.

— Час покаже, — нейтрально відгукується помічник.

 Але кориться.

❤️❤️❤️❤️

 Запрошую доєднуватися до моїх соцмереж, де я  доступна для спілкування постійно: там є веселі відео про вайб моїх романів!

Там завжди багато новин, обговорень, особистих появ автора та цікавинок й анонсів!❤️❤️❤️

Мій Телеграм          Мій Інстаграм         Мій Фейсбук      Мій Тік-ток