У кожного книголюба є своя маленька війна. Не між героями роману, а — між екраном і папером.
 Онлайн — це зручно, миттєво, легко.
Сидиш у транспорті, стоїш у черзі, лежиш у ліжку — відкрив телефон, занурився в інший світ.
Один клік — і ти вже на 12 розділі, забув, де ти фізично є.
Я сама читаю онлайн майже щодня. Це мобільна магія. Особливо, коли автор публікує нову частину — і ти читаєш її «з перших вуст», ще гарячу. Це як слідкувати за подихом історії в реальному часі.
Але... потім я беру до рук паперову книгу — і все змінюється.
 Вона пахне. Не тільки друкарнею, а й спогадами.
Сторінки хрумтять, ніби тихо розповідають щось своє.
Книга може лежати на столі, як мовчазний друг, або зігрівати вечір ламповим затишком.
У мене є кілька таких — з пошарпаними краями, кавовими плямами, підкресленнями олівцем. Вони — частина мого життя. Онлайн не залишає таких слідів.
Але чи можна сказати, що щось краще? Чи не в тому суть, щоб читати, а не сперечатись про спосіб?
Можливо, онлайн — це швидка любов, а папір — на все життя.
А може, і навпаки — бо справа не в матеріалі, а у відчутті.
А як у вас?
Ви — людина екрану чи людина сторінки?
Чи є у вас книга, яку ви не змогли б прочитати онлайн — тільки вживу?
Або навпаки — знайомство з книгою відбулось лише завдяки цифрі?
Поділіться зі мною. Бо кожна така історія — це теж частина літератури ?