Нетипова муза

Вітаю, мої стихійні!❤️

Запрошую до мого найвеселішого та найнетиповішого роману

"МУЗА В КЕДАХ ДЛЯ ПРОДЮСЕРА" 

Якщо бажаєте підняти собі настрій, запрошую)) Вайби літнього Києва, трішки естрадних інтриг та юна дівчинка, здатна поставити на місце навіть загартованого шоубізнесом продюсера))

— А візьми мене до себе! — благально склавши долоні перед обличчям заканючила дівчина.
— Що? — на мить завис від такого нахабства. — Нащо ти мені потрібна?
— Можу в домі прибирати, їсти готувати. Я вмію, чесно-чесно, — лопотіла розгублено.
— Зі зламаною ногою? — уже відверто насміхався з безглуздих спроб вчепитися в нього. Тільки от біда — нащо, не розумів. Гроші з нього хоче тягнути? Чи, дійсно, немає куди піти? Тоді готель був непоганим варіантом.
— Точно, — разом скидаючи з обличчя маску нещасної жертви скривилася, клацнувши пальцями. — От чорт. Тоді не поприбираю і не приготую. Доведеться так мене забрати, на безкорисній основі.

________________________

А прихильників впроцесників, емоційних гойдалок та любовних трикутників запрошую до роману:
ЗАКОН ЙОГО ГРАВІТАЦІЇ

Тут у нас події розгортаються на тлі літнього Харкова та з зануренням у повітряну гімнастику)) Вайби першого кохання, доленосних рішень та два абсолютно різних, але дуже кайфових чоловіка, з яких героїні доведеться обирати того самого.

Один у нас такий:

— Спіймав, — прошепотів Ян просто на вухо. Гаряче дихання ковзнуло шкірою, торкнулося ключиці. Притиснувся щокою до її шиї. — І не відпущу.
Пульс миттєво пришвидшився. Не від викиду адреналіну — від його тону. Від тиші, що раптом наповнила все довкола, заглушивши собою навіть музику з колонок. Пестливого дотику, коли Ян провів пальцями оголеною спиною, збираючи крапельки поту, мов дорогоцінності. Малюючи невидимі візерунки — між ребрами, вздовж хребта.
Заблоковані м’язи розслабилися. Не через втому — від близькості. Світ звузився до двох тіл. До подиху. До тремтіння. Тут не було наставника й учениці. Лишились — він і вона. Наречений. Наречена.
— Що ти сказав? — видихнула, сподіваючись знизити градус, але голос зрадницьки здригнувся. Хвилі трепету пронеслися тілом.
— Ніколи не відпущу, — повторив Ян. І перш ніж встигла щось відповісти, накрив її вуста своїми.

А інший такий:

— Якщо нас хтось побачить, це буде жахливо, — вирвалося хрипке з дівочих вуст. — Нас виженуть із дому…
— Мія… — губи Олексія мазнули по її шиї. — Ти не уявляєш, як довго я мріяв про тебе… Як хотів зізнатися… Але якщо ти попросиш зупинитися, я… зупинюся. Обіцяю.
— Я не знаю… — Соломія заплющила очі, підставляючи шию для пестощів. — Я не знаю, чого хочу…
Вона завжди вважала, що любить його як брата. А наразі дозволяла таке… І це не просто сп’яніння — це вона. Вона дійсно… жадала його?
Олексій підхопив її на руки. Невимушено — як пушинку. У дитинстві часто так робив. Але зараз усе інакше. Тіло горіло. А коли опустив її собі на коліна та ковзнув долонею під коротку сукню, зачіпаючи внутрішню сторону стегна, здалося, світ зупинився. Це вже не братні дотики. Це — щось надто інтимне, заборонене. Небезпечно сміливіше цілунків.
— Мені чомусь так добре… — визнала, стараючись не згадувати, що до знемоги доводив саме Льошка. — Це все через алкоголь? Скажи. Це правда, алкоголь?

Цікаво, кого вона обере? Тоді скоріше приєднуйтесь до історії)) Найцікавіше попереду))

_____________

А більше новин, смачних візуалізацій з героями та приємні бонуси можете знайти в моєму телеграм-каналі. Зазирайте, там тепло та затишно❤️

Дякую, що ви зі мною! Лю, ваша ЮМ❤️