Запрошую до романтично-містично-детективної історії від Мар’яни Долі! 

Головний герой  роману “Єдина” Фелікс у барі  заступився за молоду дівчину, дуже схожу на його перше кохання. Так вона опинилася в його будинку. Але чим далі, тим більше він сумнівається в тому, що ця зустріч випадкова?

Сьогодні авторка відкрила передплату на цю книгу. Ціна кілька найближчих днів буде мінімальною, тож не варто чекати завершення, купуйте прямо зараз і підтримайте Мар’яну в перший день передплати!

Уривок 

Зараз вона здалася йому прямо-таки копією Яни. Такі ж великі, мигделевидної форми очі, такі ж  губки, пухкі від природи, а не від новомодних косметичних процедур. Така ж плавна лінія вилиць і підборіддя. Така ж форма маленької долоні, яку він зараз стискав у своїй руці. Здавалося, Фелікс чув, як прискорено б’ється її серце, як вона вся напружилася, немов струна, готова будь-якої миті кинутися навтіч…

У нього пересохло в горлі, а груди щось стиснуло так солодко і водночас страшно… “Ще не вистачало тут інфаркт отримати,” — подумав він, але цієї миті йому було байдуже все, крім цього милого личка, з ледве помітними веснянками на рівненькому носику. 

 — Я не пам’ятаю, — розгублено промовила вона. — Якби ж я згадала, то сказала б вам, звичайно, сказала б… Може, я ще пригадаю… Вибачте, будь ласка…

Його відпустило, стало якось байдуже до всього. Пальці Фелікса розтиснулись і випустили її долоню.

 — Не вибачайся, — глухо сказав він. — Просто така ж каблучка була в однієї дорогої мені людини…

 — А де вона? — Сніжана звернула до нього карі озера своїх очей. Такі чисті, наївно-довірливі озера, що йому хотілося молитися на неї, як на ікону. 

 — Каблучка? — неуважно перепитав він. 

 — Людина, яка її носила…

 — Я не знаю, ми давно не бачились, — відказав він.  — Я обірвав усі зв’язки, викинув  все, що було пов’язане з нею. І от учора знайшов її телефон, а робот сказав, що такого номеру не існує… Іноді мені здається, що її ніколи й не існувало, що я вигадав її, або вона мені наснилася. Дивно, правда? 

Сніжана раптом торкнулася його руки. Це був якийсь дитячий жест, без жодної тіні кокетства чи зваблення. І все одно йому перехопило подих від цього дотику. 

 — У мене теж іноді буває таке відчуття, — сказала вона. — От коли я побачила вас, то мені здалося, що ми вже колись зустрічалися, тільки це було дуже давно… А може, й справді зустрічалися, просто я цього не пам’ятаю?

 — Ні, — він похитав головою, скидаючи з себе це відчуття зв’язаності, зачарованості нею. — Я б точно згадав, якби ми зустрічалися раніше…

Хочете дізнатися, що було далі? Авторка обіцяє ще не раз вас здивувати! Тож не гайте часу і купуйте “Єдину” прямо зараз!