Where'd all the time go?

Зі святом останнього дзвоника усіх, хто нарешті закінчив школу та просто привіт моїм старшим колегам та друзям!!

Сьогодні і я закінчила старшу школу та готова крокувати вперед, туди, куди приведе життя завтра. Буду впевнено прямувати вслід за своїми мріями, досягатиму поставлених цілей, а після - щоразу знаходитиму нові.
Маю двоякі відчуття. Так, неначе закінчилося якесь старе життя. Той період, коли руки пахнуть хімозними ароматами улюблених цукерок та мармеладу, волосся заплетене у дві косички і можна гойдатися в дворі на качелі, доки мама не покличе додому обідати. Позаду мене цілих шістнадцять років життя, одинадцять з яких я провела у школі, старанно навчаючись, читаючи усю шкільну літературу та відповідально виконуючи кожне домашнє завдання. А попереду чекає щось велике, багатообіцяюче, важливе, доленосне. Щось, повне нових пригод, знайомств, обіцянок, розчарувань, сміху, сліз, звершень, досягнень, щастя та життєрадісної енергії!!

Мені страшно, але водночас я готова до всього. Я не в усьому впевнена, але з гордістю прийму будь-який вибір, що приготувала мені доля! Я знаю, що буде важко. Знаю, що, можливо, мені часом хотітиметься здатися, кинути усе, але я зроблю усе, щоб не спинитися на своєму шляху. У моїх силах зробити так, аби моя міні-версія пишалася мною і тим, ким я стала.

До речі, повертаючись до світу літератури, хочу похвалитися вам своєю маленькою радістю! Два тижні тому я відвідала фестиваль креативної молоді в Києві при університеті, де мрію навчатися, та взяла участь у конкурсі письменницької майстерності. Подала своє оповідання, яке добре знайоме вам, а саме "Голос за стіною. Записки з театру", яке за результатами рішень журі (членом якого, до речі, була дуже крута авторка, чий блог неабияк допоміг мені у письменництві) посіло перше місце серед моєї категорії учасників!! Загалом, атмосфера фестивалю просто неймовірна. Вперше в житті я фізично опинилася серед людей, які близькі мені по духу. У нас схожі мрії, прагнення, погляди на життя. Я познайомилася з купою класних творчих людей, поговорила зі справжніми авторами, викладачами, студенками мого майбутнього вакультету та вчергове впевнилась, що мій вибір - абсолютно правильний. 

Я пишу не тому, що борюся з підлітковими емоціями. Я пишу не тому, що зараз популярний жанр фанфіків. Я пишу не тому, що це моє нове чергове хобі, яким я імпульсивно захопилася. Я пишу не тому, що в мене так званий "талант" чи мені пощастило гарно підбирати слова. 

Я письменник, я автор, я митець тому, що це моє покликання. Тому, що це моє життя. Тому, що того хоче мій творчий внутрішній геній. Тому, що я не зможу без цього. 

Час іде, я росту та розвиваюся. Я виправляю помилки, з повагою вислуховую зауваження та намагаюся взяти з критики собі уроки, стараюся дотримуватись порад та водночас не відступати від голосу серця. Я стаю страша та досвідченіша. Я рухаюсь впевнено та беззупину, хоч часом і вагаюсь чи все правильно.

Ось такі у мене думки сьогодні, хі-хі. Тому за звичкою ділюся ними з вами. Ну й за нагоди повідомляю, що вже доступний новий розділ "Товариства Елементорів", до якого я лишаю милий арт, який для мене створив ШІ.

Ремарочка: насправді це приманка, щоб розігріти ваш інтерес та змусити негайно відкрити нову главу та швидко проковтнути її ціляком.

Ну а на цьому у мене все, любі друзі. Дякую за вашу увагу, підтримку, щиру зацікавленість. Ви найкращі. Чекаю в гості на сторінці.

Па-па та до нових зустрічей!