Мої персонажі живуть власним життям!
Персонажі, що живуть власним життям — знайома ситуація?
Ви колись починали писати главу з чітким планом, а закінчували її з відчуттям:
«СТОП, ХТО це все придумав? Я ж планувала зовсім інше.»
З вами говорить автор, що знову зіткнувся з феноменом "живих" персонажів.
Хотіла написати сцену — просту, логічну, з підводкою до наступного повороту.
Але один герой сказав: "я так не буду", інший закохався, а третій зробив щось таке, що тепер доведеться змінювати половину сюжету.
Чому вони так поводяться?
Чому герої, яких я створила, починають жити своїм життям, а не слідують сценарію?
А головне — як з цього тепер виплутатись?
І тоді я питаю себе:
- Це магія творчості?
- Чи просто я втратила контроль?
Але, як не дивно, саме такі "збої сюжету" іноді дають найсильніші сцени.
Автори, а як у вас?
Ви теж іноді відчуваєте, що писати — це не керувати історією, а наче підслуховувати її?
Поділіться в коментарях — цікаво дізнатись, як це у вас відбувається.
6 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиУ мене є лише одна книга, яку я пропрацювала до зубів – "Перлина та інші проблеми". Однак, навіть там персонажі примудрилися знайти інший шлях на вузькому містку)
Це ціле життя, де нам треба передати чужий досвід. Гадаю, персонажів не варто стримувати))
Асоль Солтан, Теж може бути))
Я буквально ЗАРАЗ пишу книгу, якої не мало бути... Тобто мало бути коротесеньке оповідання, а не довбаний роман... Це все персонажі...
Чарівна Мрія, А-ха-ха :)) ну то вже за бажанням, якщо дійсно цікаво. Не люблю нав'язувати ☺️
я, напевно, занадто давно возвела себе у ранг богів для своїх героїв. Зовсім не дивуюсь, коли вони живуть оте своє життя. Втім, пам'ятаю, що від долі у моєму лиці їм не втекти. Навіть, якщо вони спробують її оминути, то я приведу їх тіки туди, де вони потрібні мені
Аміла Даймон, Ви насправді Богиня)) Я дуже довго сперечаюсь, щоб привести їх туди де хочу)
Єдину книгу, яку я пропрацювала на перед це моя "продана матір'ю" і так, персонажі жили власним життям всупереч моїх очікувань, навіть самі злі антагоністки були покарані ну зовсім не так, як я хотіла, не гуманно. Наступні я потім не розплановувала, бо персонажі всеодно зроблять по своєму :)) а одна навіть взяла і несподівано завершила свою історію. От взяла прямо топнула ногою, склавши руки на грудях, задрала носа і кричить:"не хочу не буду і все, сама викручуйся" тож я її швидко вишвирнула заміж і захлопнула ноутбук :))
Оксана Павелко, Ось так і не вір в те, що вони живуть своїм життям))
Відразу хочу зазначити, що у цьому ви не одинокі. Мої тарганчики, пардон, персонажі, також полюбляють, хоча й не всі, жити своїм власним життям. А про те, що вони можуть іноді влаштовувати бунт, я взагалі мовчу. Так, так, є у мене один такий персонаж якому не сподобалося те, що я задумала. Чого він тільки не витворяв! Навіть погрожував наслати на інших персонажів книги марсіанців на єдинорогах та ельфів на літаючих тарілках. То ж аби нічого подібного не сталося, бо у мене ж СЛР як-не-як, а не щось там із жанру фантастики або фентезі, ну чи чогось подібного, довелося сідати з ним за стіл переговорів і дещо змінювати у сюжеті своєї книги (мова йде не про що інше, як про мою першу книгу «Кохання з уламків»).
Аріда Демоніар, Дякую за відповідь! Я вже думала, що одна така))) а виявляється, що ні)) В мене теж один персонаж так чудив, але їде мова про книгу "Обраниця долі", ну все бігала і бігала вона від одного хлопця))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати