Третій пасажир застогнав, стрімко скочив на ноги, й випав з капсули. Могутній голий хлопець, подібний до мармурової статуї з музею реалістичного мистецтва. Енне почервоніла. Айре заховався за татка.

Халкеєць підвівся, тримаючись за капсулу.

– Де? Що? Ви хто?! – запитував хлопець, розглядаючи незнайомих йому людей у напівтемряві відсіку.

– Ми усе тобі пояснимо, – відповів йому Гел. – Візьми ковдру, Тут холодно.

– Де я? – хвилювався Халкеєць.

Енне взяла ковдру одну з тих які Гел кинув на її камеру для сну, простягнула спантеличеному хлопцеві, відвела погляд. Халкеєць слухняно загорнувся.

Айре з цікавістю розглядав незнайомих йому людей.

– Ми й самі не знаємо де ми є, – відповів Гел.

– Навіть галактики не знаємо, – додала Енне.

– Нічого не знаємо, – дзвінким голосом додав Айре.

– На жаль, – погодився Гел із сином, – і тому пропоную вам одягтися. Потрібно якось утеплити ще хоч один відсік. За бортом мінус десять, вночі напевне буде холодніше.

– Я їсти хочу, – поважно промовив Айре.

– Авжеж, – розсміявся Гел.

– Стійте! – крикнув халкеєць. – Як я тут опинився? Що я тут роблю?

– А що таке сніг? – запитала Енне.

– Дитя палуби, – посміхнувся Гел, і сказав халкейцю, – Спочатку зайдеш до сусідньої каюти. Там у сумках є одяг, одягнися. А потім розкажеш, що пам’ятаєш. Бо я, наприклад, тебе вперше бачу.

– І я також, – додала Енне.

- І я, - бовкнув Айре.