Не зрозумів я одразу суті челенджу. Треба про свою "Музу" розповісти. Про те, що надихає саме мене... Ось тепер зрозумів. Бо то вірш, то оповідання викидаю. Ну, досить. Що є джерелом натхнення? Що посилює зв'язок із тим непізнаним творчим світом... Це сукупність багатьох факторів. Це і грайливе ранкове сонце. Це і поїздки до лісу. Це і пещення милих тваринок. І квіти! Так-так, особливо різнокольорові квіти. А ще це безмежне нічне небо за містом... І, звісно, це дощ! Він ллє за вікном, я заварюю каву і вже починаю, наче художник, вимальовувати .... ААААА! Все!!! Не можу я більше вигадувати цю сльозливу маячню заради челенджу! Не знаю я, що таке Муза! Не маю в мене ніякого прямого зв'язку з побаченим, почутим і якимись ідеями для майбутніх творів. Воно само зненацька на мене накидується, наче грабіжник серед ночі. І починається справжня баталія: "Ти напишеш мене!!" "Ні, не напишу! Таку фігню не буду писати!" Потім сполохи — фрагменти майбутнього твору.І знов боротьба: "Ти все ж таки напишеш МЕНЕ!!!" Я, майже програваючи: "Так... Напишу... Але напишу по-своєму! Як треба, а не так, як ти мені показуєш!" І знов мозкові творчі баталії всередині мене. А як приклад, перед нападом творчої ідеї я спокійно собі дивився Аніме: "Зошит Смерті", і він ну ніяк не пов'язаний був з якоюсь космічною пригодою. Тому я, на жаль, не маю музи, але маю купу безжальних нападників — творчих ідей.
