Подумала... І вирішила, що це ще не кінець. Справді. Я довго дивилась на фінальні розділи "НЕ ФРЕНДЗОНА" перечитувала зізнання, обійми, ту ніч примирення і в голові весь час крутилось: "А далі що?"

Так, Христина й Ілля нарешті разом. Так, між ними є любов. Але… хіба це все? Хіба ми з вами пройшли весь цей шлях від недомовок і френдзони до вибуху емоцій лише заради поцілунку під кінець?

Я відчула, що їхня історія не завершена. Вона лише на паузі або тільки почалась.

Тому я прийняла рішення... Я пишу продовження. Так, офіційно: готуйте місце в бібліотеці для «Досі твоя». Другої частини історії про Христину й Іллю.

Там буде все:

– нові виклики,

– спокуси,

– вибір між коханням і мріями,

– перевірка на зрілість, довіру, відстань.

І головне – перевірка на “чи ми справді одне для одного”. Бо після слів «я тебе люблю» починається найцікавіше.

 Слідкуйте за анонсами.

А поки напишіть мені в коментарях, що вас найбільше чіпляло в "Не френдзона"? Чию сцену ви ще довго згадували після прочитання? І кого хочете побачити в другій частині частіше, може, Марічку та Арсена? А може, навіть Лукаша?..

Дякую, що були зі мною і з героями від першої сторінки до епілогу.

А тепер погнали далі.

«Досі твоя». Скоро.

Анотація: 

Я думала, що після «я тебе люблю» все стане легше. Що більше не доведеться сумніватися, боротися, тікати.

Що якщо ми разом, то значить, уже нічого не зламається. Але справжнє життя не схоже на казку. Іноді відстань ранить сильніше за зраду.

Іноді мовчання розриває голосніше за крик.

Ілля поїхав за своєю мрією.

Я залишилась боротися за свою. Ми обіцяли, що витримаємо. Що виберемо одне одного знову. Але з кожним днем ця обіцянка стає складнішою. Бо любов — це не тільки «ти мій». Це «я з тобою»… навіть коли ти далеко. Навіть коли все проти нас. Навіть коли болить. Але я досі твоя.

А ти?..