Зараз, коли я пишу ці рядки моя свідомість ще не цілком відновилась після скіфської лазня. Густа запашна пара в тій бані йде від зілля, вдихаючи яку починаєш бачити щось чого нема. Вірніше, щось таке, що ніколи б не побачив, аби не побував в тій лазні.

Як скіфи витримують в тій вологій та гарячій атмосфері довгий час і при цьому не втрачають розум, мені не зрозуміло. Я зробив лиш кілька вдихів та побув там лиш кілька миттєвостей, і потім всю ніч дивився чудернацькі вистави, відчував себе чи то хмаринкою чи цілим всесвітом зневажливо спостерігаючи за дріб’язковим метушінням внизу озброєних людей біля міських мур.

Зілля, яким скіфи дихають в лазні є канабіс, або конопля, вдихаючи яку людину привиджуються щось, на перший погляд, маревне, але якщо подумати, то ці марення мають певний сенс.

Загалом, стан людини після скіфської лазні добре описав Плутарх: «Охопив страх, паніка, тремор, смертний піт і летаргічний ступор. Але коли цей стан минув, ми опинилися на прекрасних лугах, де вдихали найчистіше повітря, чули священні співи і розмови – одне слово, ми спостерігали райські видіння»

От тільки Плутарх писав це не після відвідування скіфської лазні, а після вечірки влаштованої Алківіадом, на якій вони щедре зволожували свої нутрощі кікеоном. Кікеон – напій виготовлений на основі ячменя зараженого грибком, що зветься «ріжки пурпурові».

Тож мушу зазначити, що людина в хітоні та людина в башлику все одно людина, яка хоче вирватись з сірої повсякденності та бодай якийсь час насолодитись райськими видіннями. Навіть якщо доведеться за це розраховуватись власним здоров’ям.

Про скіфську лазню.