Моїй героїні не залишили вибору.
Її не спитали, не попередили, не пояснили. Просто поставили перед фактом:
«Ти виходиш заміж. Так буде краще».
Для всіх — окрім неї.

Батьки, які мали бути опорою, стали… продавцями її долі.
За борги. За вигоду.
А вона мала мовчати.

І я задумалась:
А ви змогли б пробачити таке?
Змогли б потім дивитися їм в очі? Називати «мамо» і «тату»?
Бо ж серце рветься, коли зраджують чужі.
А що робити, коли зрадили свої?..

Напишіть мені в коментарях.
Це важлива тема — і для героїні, і для мене як автора.

Книгу можна прочитати тут: