Ти віриш у дива?

Інколи достатньо одного погляду, аби світ став теплішим. Одного порятунку - щоб назавжди змінилася доля. 

 Швидкість, з якою билося моє серце, шалено наростала, та я спробувала проігнорувати це і таки наважилася вимовити:

– Дякую тобі.

– За що? – він здивовано підняв брови, немов не розуміючи, про що йдеться.

– За те, що врятував мене вчора. Лисичка розповідала, що якби не ти, усе могло би скінчитися дуже печально. Тому, здається, я завдячую тобі життям, – я опустила очі й зі всіх сил трималася, щоб не закрити почервоніле обличчя руками.

– Це було моїм обов’язком, – промовив він так буденно, неначе кожного дня рятує дівчат із болота. – Я радий, що встигнув, – додав трохи згодом, і на його обличчі засяяла лагідна напівусмішка.

– Як тобі це вдалося? – не втрималась від запитання. – Як ти зміг мене знайти? Тебе не було на святі, і ти не міг бачити, як я пішла…

– Ти віриш у дива, Мілено? – раптом запитав він, пильно вдивляючись мені в очі, так що мене раптом накрила хвиля почуттів. По всьому тілу розлилося приємне тепло, і я таємно сподівалася, що він не відводитиме погляду якомога довше.

– Не надто, – промовила я, не розриваючи зоровий контакт. Його глибокі сині очі зачаровували мене, і мені несила було від них відірватися. 

Книгу можна почитати ТУТ